Сторінка:Історично-географічний збірник. Том 1 (1927).djvu/164

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана

161

Вінницьке селянство 1840-их рр.

лянам Заливанщини, як видко, були засуджені до в'язниці, принаймні 22-го січня 1849 р. ми знаходимо дозвіл генерал-губернатора Бібікова одного з них, Проспера Меркевича, як менш винного, звільнити на поруки. Так карали за тих часів навіть написання скарги для покривдженого селянського люду: цілі роки мусіла сидіти така чоловіколюбна людина у в'язниці за свій добрий учинок.

Ми маємо також відомості про 14 заарештованих селян у справі, так мовити, цивільного шлюбу. Листування в їхній справі почалося вже з кінця липня 1848 року, але остаточне рішення сталося тільки наприкінці того року. 27-го листопада подільський губернатор повідомляв ген.-губернатора, що ці 14 заарештованих відіслані назад у с. Заливанщину. Окрім того, що вони просиділи рік у в'язниці, вони ще всі були пересічені при арешті, а 6 із них, іще й при звільненні. Обидва подружжя, одружені цивільним шлюбом, було наказано перевінчати в церкві.

Нарешті, є ще звістка простих селян с. Заливанщини, яких поміщик Поповський прохав відіслати до арештантських рот. Їх було чотири (Лихвар, Красноголовець, Янишпольський, Матвійчук) і усі вони відзначилися у всіх хвилюваннях селян, як найактивніші. Але їх усе-ж не було віддано до арештантських рот і було знайдено, що хоч вони й винні, але оскільки вони вже покарані[1], то залишити їх у селі лиш під суворим доглядом і записавши в штрафну книгу. Та це ухвалено в січні 1850 р., себ-то селяни все-ж просиділи у в'язниці близько 7 місяців.

Після цього уланів, що стояли в Заливанщині, було відіслано на свої постійні кватирі.

Так закінчивсь цей епізод із упертої та жорстокої боротьби селянства проти панства за своє визволення.


Історично-Географічний Збірник.

11

  1. Як вони були покарані, відомостей немає.