Сторінка:Історично-географічний збірник. Том 1 (1927).djvu/17

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана

14

Віктор Юркевич

утворювала думку про давню приналежність цих земель до Черкаського замку. В такій, пізнішій колонізації по Ольшанці Мошні та Білий берег чи Білберег (Білозеря?) грали ролю переходового опірного пункта недалеко від замку. Середня та горішня Ольшанка, Серебрянка та Ташлик (доплив Тясьмина) належали до Звиногородщини. Тут зазначено в Звиногородщині — Мліїв, Орловці, Лінчинці (поріччя р. Ольшанки, 1552 р.). Тимчасом район по Тясьмину, села „на реце Тясмене“ вважали за замком Черкаським „в Черкасехъ“.

До районів горішнього та середнього Гнилого Тикича переходила людність з Білоцерківщини. Тут уже зустрічалася з людністю, що приходила до Звиногородської пустині з Браславщини. Сумежність оцих двох колонізаційних хвиль затирала пам'ять, яким саме шляхом, у якому напрямі проходила та чи инша течія. У цім відношенні цікава довга та завзята суперечка про границю між Білоцерківщиною та Браславщиною та про м. Буки. Сперечалися, зачисляючи Буки до Білоцерківщини або до Браславщини, намічаючи при тім і границю та пограничні поселення сусідніх районів: така неясність границь Білоцерківщини та Браславщини виявляє деяку сумежність та паралельність обох колонізаційних течій у цім районі (Арх. Ю. З. Р. VII, І).

Ця територія Звиногородщини згодом втратила землі на східній та північній частині. Таким чином Звиногородське староство в XVII—XVIII вв. тягнулося по р. Гн. Тикичу, не переходячи, на схід за вододіл. Сусідні староства використали відповідні моменти занепаду впливів Звиногородського замку і прилучили до себе землі в північній та східній частині Звиногородщини.

Захоплення в західній частині з боку Браславщини з тих джерел, що загальноприступні та відомі, виступають ясніш. З Браславщини постійно уходили до Звиногородської пустині на полювання, на пасіки. Як з сходу приходили до Звиногородщини черкаські промисловці і тут осідали, так і з заходу приходили та осідали браславські промисловці. Заходячи поміж уходами та поселеннями звиногородських людей, браславці давали привід своїм старостам претендувати на ці землі, як належні до Браслава та Вінниці. Претенсії, суперечки, судові справи подають нам деякі географічні назви.

На заході сумежила з Звиногородщиною т. в. Гуманська пустиня (Um. pust. VII, І, 204). Документи дають її такі границі: на півн. Конеля, до якої підходить т. зв. Конельщина, на заході рч. Удич, на сході рч. Бабань. Як-раз оцю рч. Бабань і вважали за границю між „ґрунтом Уманським“ та Буками (Арх. VII, І, 204). Отже рч. Бабань границю між ґрунтом Гуманським та Бучанським, уважали за західню границю Звиногородщини. Буки, Чорна Каменка, Шаулиха на лів. березі Г. Тикича становили окремий район, з якого пізніш зформовано в XVII—XVIII вв. староство Шавулиське.

Як загальне явище, міцніші, залюдненіші замки втягли в сферу свого впливу та присуду землі та уходи сусідніх слабіших замків. Ось