15
Звиногородщина в XV—XVI вв.
через те пізніші відносини відтягали певні поселення до сусідніх замків і затирали спомини про давню приналежність, що, мовляв, завсіди і до татарського спустошення і до нової колонізаційної хвилі була „в Черкасскомъ повѣтѣ“ (вираз Арх. VIII, IV, № 15).
У східній частині Звиногородщини ось такі поселення можна вважати за найстарші: Мліїв, Линчинці, Орловці на рч. Ольшанці та поблизу неї, існували вони з початку XV в., а може і з кінця XIV в. В половині XV в. держав оці села боярин Хведько Васькович, що його забили татари на службі господарській. Може було це підчас Менглі-Гераєвого спустошення Київщини, після чого і самий Мліїв мусів поволі оселятись наново (Руліковський, с. 521). Після загибели боярина Хведька вел. кн. залишив Мл. за вдовою та другим її чоловіком, земянином Черкаським Гриньком, бо не було дітей ані близьких в того вбитого боярина. Зазначення селища може свідчити про стан поселень після татарського спустошення, коли знову приходила людність та поволі заселяла спустошені місця. Пізніш отримав оці селища зять земянин (?) Ів. Жубрик, після нього син Василь, що й одержав потвердження від вел. князя на ці селища в Звиногородщині. Той самий комплекс заховується і далі і XVI в. в руках Жубриків; і в першім десятилітті XVII в., коли Христині Жубриковні вкупі з чоловіком своїм Розношинським доводилось на суді боронити свої права, знов виступає той самий комплекс — отчизні селища — Міхлієво, Орловичі, Линчинці (Źr. dz., t. XXI, с. 65).
Другий комплекс теж в одних руках, це так звані Радивоновські добра; цей термін зберігсь аж до 1633 р., коли від Жубриків перейшли шляхом продажу до Конецпольського (Арх. V, І, с. 552): разом з Радивоновим були це Старосілля, Балаклія в районі р. Ольшанки, Тясьмина та Серебрянки. Найстарші нам відомі архівні джерела засвоюють Радивоново кн. Хвед. Глинському, що його син кн. Богдан одержав потвердження від в. кн. Олександра. Кн. Богдан не міг подати попереднього надання, бо воно згоріло підчас татарського нападу. Потвердження в. кн. Олександра має характер умовний, хоч і не цілком ясний, як це буває в инших актах — „ино на тотъ часъ тыхъ книгъ при нас не было, въ которыхъ книгахъ тое привилье записано“. Тут не переказано докладно зміст першого надання і це не дає можливости перевірити, до якого саме району зачислено було там первісно зазначені поселення, чи теж Черкаського як і в потвердженні (Ак. Зап. Рос. І, № 129), а може приналежність до Черкаського замку це пізніша справа з звязку з колонізацією після татарського знищення, що не вирішує питання про попередню колонізацію та присуд. Після Глинських перейшло Радивоново (пізн. Жаботин) до Жубриків (Wolff, Kniaziowie 87—88) і в XVII в. до Конецпольського.
У сусідстві Радивонова були уходи Бузуковські на Тясьмині: люстрація перераховує уходи Черкаського замку „по реце Тясмени отъ устья ажъ до верху, кромѣ уходовъ Радивоновскаго и Бозуковскаго“, бо вони нале-
