20
Віктор Юркевич
Серед визначного панства бачимо ми тут князів Глинських та Довмонтів.
З боярства бачимо тут Жубриків, що скупчили в своїх руках та поволі утворили величенький земський комплекс, починаючи від Млієва та кінчаючи Радивоновим у районі р. Ольшанки та Тясьмина. Соціяльне зазначення Жубриків в актах непевне, є певне хитання: то земянин, то міщанин, нарешті, козак. Така непевність, таке хитання свідчать, що Жубрики належать до нижчого шару боярства, до якого підіймалися знизу окремі представники міщанства. Ми знаємо такі випадки і з инших пограничних місцевостей — таке поповнення кадрів замкового боярства[1]. Різні зазначення про те, що Жубрики належать до певної суспільної верстви, виявляють різні стадії такого пересування вгору вище по соціяльних щаблях. Через те і дослідники по різному зазначили соціяльний стан Жубриків, характеризуючи склад місцевого суспільства[2]. Подібне з'явище в західній Звиногородщині — Базановичі з перших осадників, як висловлюється В. Буданов (с. 57): Степан зазначений як земянин, Дмитро як козак звиногородський: і тут ми маємо прикмети недавнього боярства замкового. Як Жубрики в східній частині, так Базановичі в західній скупчили в своїх руках великі простори земельні, і все-ж-таки умови військової служби коло замку не змінялися ґрунтовно і, як каже В. Буданов, „предшественники магнатовъ Калиновскихъ, Потоцкихъ“ і далі звалися в актах козаками.
Цим землевласникам доводилося провадити боротьбу за свої уходи і землі з міщанськими громадами. Цікаве з'явище місцевого життя оці далекі уходи міщанських громад. Міста, міщанські громади і в инших районах мали землі та уступи в лісах та ріках, але там було це недалеко від міста[3]. Тут, на пограниччі, коло безмежних степів міщанство мало, як і инші, теж далекі та корисні уходи. Розуміється, неясні питання володіння тими чи иншими землями викликали завзяту боротьбу між претендентами, з яких кожен, здавалося йому, мав виразні обґрунтовані права. Ось так і Жубрик викликав протести міщанства: міщани скаржилися, що Жубрик захопив їхні власні мліївські пасіки та уходи. В звязку з цією скаргою київський воєвода П. Андрій Немирович перевірив границі та права на землі претендентів і визнав цю скаргу міщан за безпідставну. Наслідком цього розгляду справи був судовий лист воєводи. Але міщан це не заспокоїло, і вони вже сами заходилися „витискати“ Жубрика з його маєтків. Жубрик подав скаргу на міщан, навів попередній судовий лист. Розслідування закінчилося на користь Жубрикову: міщан зобов'язали далі не чинити кривд та шкод у маєтках Жубрика (Антоновичъ, Грамоты № 33). Міщанам доводилося багато втрачати, і вони не могли заспокоїтися. Десятиліття пізніш знов довелося взяти участь