Сторінка:Історично-географічний збірник. Том 1 (1927).djvu/33

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


Господарський лист відновляє в силі попередні рішення та старий звичай і вимагає надалі від старости кн. Богуша Корецького, нехай-би він їх не порушував.

Як бачимо, це та звичайна уважність уряду В. Князівства першої половини XVI в., бажання заховати старину попередніх століть з деякими поправками, що їх конче вимагали змінені умови життя новітнього часу. Старий звичай з деякими пізнішими уставами, що нормували повинності та плати людности, і в дальшім повинен скеровувати місцеве життя.

Але впливові магнати в ролі адміністраторів не- вважали иноді на таке * сполучення старого звичаю з новими постановами і дозволяють собі їх не виконувати.

Відомо, що часом уряд кидав самоуправним адміністраторам погрозу відібрати від них посаду, коли-б і далі робили вони проти в. князівських приписів. Знаємо, як часом взаємні непорозуміння та скарги людности на адміністрацію примушували братись енергійніш за унормування відносин, висилати спеціяльних комісарів, щоб виявити кривди адміністрації та простежити, щоб на цих кривдах дано було покривдженим відповідне винагородження. І наслідком такого втручання уряду до адміністраційних непорозумінь були хпеціяльні акти з зазначенням такого винагородження[1]).

Вінницький епізод цікавий тим, що ми бачимо тут, що уряд ніби безсилий стримати адміністрацію од дальших зловживань. Ті шляхи» якими йшов уряд в инших випадках, ті засоби, що їх уживано в відношенню до менш помітних осіб у ролі адміністраторів, тут, у вінницькім епізоді не помітні. Зловживання та ламання старини не з учорашнього дня. З кожним новим адміністратором заплутане пасмо надмірних вимог та нових зборів не розплутується, а навпаки ще більш заплутується і поширюється. Коли-б хто став виясняти та докладно запитувати про нові вимоги, йому-б стали вичисляти докладно в хронологічнім порядку: це давній звичай, а це запровадив той староста, а це його наступник, а це — теперішній. Кожна новина має свою історію, пригадають та доповнять один одного, оповідаючи, коли та з кого почалось. Все це дуже відомо, бо часто пригадувати доводилося та роздумувати, аж поки списали все докладно на реєстрі та подали через депутатів до в. князя, чекаючи від нього уважного перегляду справи та дійсного отримання адміністрації від дальших зловживань.

Цим разом сподіванки вінницьких земян не здійснилися. Центральна влада, як звичайно, робила нагадування місцевій вінницькій адміністрації, але це мало стримувало від дальших новин та ламану старини, що її потвердили великокнязівські рішення. Вінницькі земяни могли-б пишатись своїми старостами, коли-б це магнатське походження не лягало важко на їх плечі. На початку XVI в. бачили в Вінниці кн. Романа Сангушка, далі кн. Іллю Острозького, нарешті кн. Пронського, що викликав рі-

  1. Грушевський О. С. у книзі Пинское Полѣсье. 1903, с. 95 № 64.