Сторінка:Історично-географічний збірник. Том 1 (1927).djvu/37

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


У згаданих актах є вказівка, що з неї можна зробити висновок, ніби-то й мати Петра Дорошенка виїхала до Московщини. Але-ж заголовок акту, з цих матеріялів, а саме: „1677 августа 9. Царскій указъ Сѣвскому воеводѣ Неплюеву о подводахъ для матери Дорошенка, которая должна прибыть въ Москву съ запасами“, не відповідає змістові самого акту, бо зміст каже тільки про розпорядження що-до підвід під „запасы, которые къ нему (Петру Дорошенку) къ Москвѣ мать его отпуститъ“[1]. Отже про факт від'їзду матери Петра Дорошенка в цьому акті нічого немає. Оця невідповідність і дала мені привід поставити питання, чи не зосталася мати Петра Дорошенка в Сосниччині. Важко гадати, щоб черниця Митродора, що про неї якось уже встановилося, наче вона не поділяла деяких думок Петра Дорошенка і зовсім його не благословляла за деякі політичні вчинки, що при ній були на Вкраїні ще два її сини (Андрій та Григорій), щоб вона згодилася податись з України на Московщину, особливо під той час, коли сам Петро Дорошенко рвавсь додому. Досить уже того, що вона мусіла кинути Правобережжя — свою батьківщину. Отже, хоч-би їй і довелося переселитися на Московщину, то не зразу слідом за сином Петром. Деякий час вона прожила на Сосниччині. Тут, як черниця, мати Петра Дорошенка не могла не завдовольняти свою побожність так, як це звичайно робили всі ченці й черниці, себ-то манастирським життям. А найближчий від Сосниці манастир жіночий був Покровський Макошинський. От через це все я й припустив думку, що мати Петра Дорошенка звязала себе з цим манастирем, а побачивши у Філарета в списку ігумень цього манастиря прізвище „Дорошиха“[2], став дошукуватися в цій ігумені матери Петра Дорошенка, міркуючи собі, що, прийнявши схиму, вона змінила й ім'я і з стариці Митродори стала схимницею Марією.

Ця думка — перш тільки здогад — знайшла собі підставу, коли я, перебуваючи в Чернігові, переглянув р. 1919 в ризниці Троїцького манастиря (в Введенській церкві) синодик „Покровского Макошинского храма“ (кол. Макошинського Покровського манастиря)[3]. Цей синодик чималого формату в шкуратяній палітурці, — писано не однією рукою. Він являє собою копію з оригіналу, причому є аркуші новішого й давнішого копіювання. В ньому вміщено: Рѡд схімници Мріи Дорошихи ігꙋменїи“ (стор. не позначено), і „род г҃дъ Дорошенковъ“ (4 стор.). Скільки пам'ятаю, першого писано давньою рукою, а другого пізнішою, і самий аркуш, иншого паперу, на якому він писаний, вліплено згодом. На другій сторінці синодика — такий напис „Субботникъ оуме́рших вѣрно помина́ніе Изобразїся во градѣ Со́сници. Трудъ Ивана Андреевіча. Рокꙋ Бжїя а. х҃.о҃го. мц҃а апри́ля“. На першій сторінці є помітка: „Спи-

  1. т. XIII, с. 225 (67).
  2. Як свідчить Філарет, ігуменями Покровського Макошинського манастиря були: з р. 1668 „Анастасія Бабурчанка“ (можливо „Бобирчанка“. Ю. В.), за нею „схиминица Марія Дорошиха“, а в р. 1680 — „Елисавета Круковская“ (Филаретъ, IV, 152, 153).
  3. Де синодик тепер, — не знаю. Певно, в Чернігові, в музеї або в архіві.