командиром на чолі вважали за потрібне вимагати для себе стації та крім того різних потрібних речей, а міські урядовці не знали, як їм у таких випадках чинити. Крім страви для себе, фуражу для коней, возів та провідників до них, вимагали ще для себе одягу та взуття[1], потрібного в дорозі. Так зазначали міські урядовці, що вимагали[2] переїжджі собі зайве: „вымыслы якіе непотребные вымышляючи“. І вже тоді довелося стати на ґрунт розрізнення тих, що їдуть з дорученням від уряду, від тих, котрі такого доручення не мають. Хто „зъ листомъ нашимъ туды посланый будетъ“, той може вимагати стації, але все-ж-таки в певних звичайних межах, не вимагаючи над міру, зайвого: „не повиненъ онъ нѣчого вымышляти, опрочь того що оному от насъ въ листѣ нашомъ доложено будетъ“[3]. Хто все-ж-таки стане вимагати зайвого, „якіе непотребные вымыслы“, підлягає суворій карі, як „своеволникъ, легце поважаючи сей универсалъ нашъ“.
Отож уже в універсалах Б. Хмельницького вияснено, як треба розвязати справу. Вияснити, хто може вимагати стації, а хто не може, і далі вимагати стацію тільки в певній нормі, а не по-над норму, нарешті, не дозволяти переїжджим чинити кривди місцевим людям, міщанам. Пізніші гетьманські універсали розвивають далі оці основні погляди, роблять дальші висновки. Багато уваги присвячено виясненню, хто властиво може вимагати для себе стації. Зауваження в універсалі гетьмана Богдана про лист наш, гетьманський, розвивають далі і доповнюють дальшими поясніннями в тім-же напрямі, які листи, від якого уряду дають право вимагати стації від міщанства. Мазепин універсал Чернігівській ратуші в справі переїздів та стації зазначає деякі деталі таких переїздів. Особливо було важко Чернігівській ратуші „подчасъ монаршей е. ц. п. в. въ Черниговѣ битности и сіятельнѣйшого тежъ князя е. м. Александра Даниловича Меншикова и иннихъ ero жъ ц. в. министровъ офицеровъ“. На утримання оцих переїжджих урядовців та инших доводилося міщанству витрачати великі гроші, не тільки вичерпано всеньку ратушну суму, але довелося ще за-для завдоволення „публічних потреб“ позичати в приватних людей. Гетьман цілком погодивсь із тим, що становище Чернігівського магістрату дуже важке і справді доводиться в цій сфері зробити допомогу, щоб вивести магістратські фінанси з такого ускладненого становища (1706)[4]. Скарги чернігівських магістратських старших гетьманові Скоропадському виявляють инші труднощі звязані з стацією з міста. Магістратські посполиті не можуть, як треба, допомагати магістратові постачати підводи, бо їх самих, посполитих, притягає старшина до загальних сотенних повинностів та робіт, а заможніших посполитих повертають до військової служби, через що і магістрат не може виконувати всіх належних повинностей, як це все випадало (1709). Пізніш у четвертім універсалі Скоропадського знов бачимо ту саму причину
