видання універсалу, скаргу магістратських старших на зубожіння магістрату через постійні витрати на переїжджих, пересунення російського війська та уставичне постачання кормів та напоїв на переїжджих посильщиків у різних справах (1710). Знов через кілька років універсал гетьманський Скоропадського викликаний такими самими скаргами на часті переїзди, через що магістрат зазнав великих утрат, а тамошні люди „крайній въ коняхъ убитокъ“: магістрат вимагає значної допомоги, щоб вийти нарешті з важкого становища (1719). Магістратські нагадують попередні приписи в справі нормування вимог підвід, що не можна вимагати по-над певну норму підвід, більш як 10 підвід, „хочай би, невѣдомо якъ валная указовала потреба“; очевидячки, ця постанова що-до нормування вимог підвід забувалася і не завсіди її додержувано на практиці, а це викликало спеціяльні скарги та спеціяльне зауваження в гетьманськім універсалі на магістратські права (1709). Траплялись й такі випадки, що з магістратських сіл козаки брали собі підводи з магістратських посполитих, а самих посполитих забирали на працю собі: на це скаржилися міщани і згадку про цю скаргу ми знаходимо в царській грамоті 1690 р. чернігівському магістратові на його права та маєтності. Так само і полковники брали собі підводи з міщанства на свої приватні потреби, коли-ж треба було давати підводи російським військовим частинам, що переходили через місто, до такого постачання підвід притягали самих міщан, минаючи всіх инших, кого теж звичайно притягали до цієї повинности. Отже і царська влада була своєчасно поінформована про скарги та труднощі з підводами і мусіла висловитися в тій справі. Справді, ми бачимо, що царська грамота 1690 р. висловлюється досить виразно в справі постачання підвід, наказує триматися звичайних постанов що-до цього, не вимагати зайвого, обмежує вистачення підвід тільки тим, хто має відповідні відписки про це (грамота 1690 р.). Окрема пізніша царська грамота спеціяльно порушує підвідну справу та наказує давати лиш тим, хто має подорожні офіційні листи (1708 р.). В пізніших грамотах Петра маємо теж вказівки в тій-же важливій для міщанства справі постачання, вимог та визискувань (1709—1710). В звязку з тими-ж підвідними скаргами та зловживаннями треба поставити і окремий лист генерала Вейсбаха, що поновлює попередні заборони переїжджим робити зайві вимоги та кривди міщанам, коли ті сами „за нинѣшнимъ пожаромъ отнюдь въ удоволствованіе приобресть не могуть“, а тим більш не можуть давати переїжджим тих речей, що ті собі вимагають (1718). Отже, тут загальну заборону вимог та кривд поновлено в звязку з пожежею, що від неї постраждав Чернігів.
Часті скарги на переїзди, вимоги та кривди виявляють нам, як глибоко захоплювали ці справи міщанство, яке широке поле за-для всяких визискувань було тут для російських урядовців, що так охоче показували українській людності свою владу, не вважаючи ані на які приписи та постанови, ані на гетьманські універсали, ані на полковницькі листи. Але крім того переїзди та вистачання кормів значним тягарем лягали
