Сторінка:Історично-географічний збірник. Том 1 (1927).djvu/49

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


справі доводилося шукати царської ласки та вирішення, що магістратські люди повинні підлягати, як звичайно, магістратській зверхності та бути в звичайнім послушенстві магістратськім[1] „бити обще съ ними, мещани, во всякихъ платежахъ и поведеніяхъ, такожъ какъ и они черниговскіе мѣщане, а къ вышепомянутимъ манастирамъ, буде имъ они не крѣпки и живуть не на ихъ монастирскихъ землях, ихъ не привлекать“.

Були претенсії і до инших груп людности під магістратською зверхністю. Маємо окрему спеціяльну скаргу від магістрату в справі цехових людей. Війт з бурмистрами та всіма урядовцями скарживсь, що полковник чернігівський небіжчик п. Яків Лизогуб привернув до всвого послушенства всіх ратушних людей, які раніш були в магістратськім послушенстві. Гетьман Мазепа вволив прохання магістрату що-до привернення цехових знову до магістрату. В дальшім цехові повинні бути в завідуванні війта та урядових, в „належитомъ мѣскомъ послушенствѣ“. Коли-б хто з цехових мав якісь полковницькі листи на увільнення від послушенства („взглядомъ уволненя отъ мѣской повинности“), від таких людей війт може відбирати ці листи та віддавати їх „до ратушного спряту“. Цехові повинні відбувати на магістрат звичайні повинності, роботизни, давати „помѣрное и ваговое на ратушь“, а старшина, теперішній наказний полковник, а пізніш і „совершенній полковникь“, не повинні чинити „жадной и найменшой перешкоди, прикрости и долегливости“. Так вирішено справу з послушенством цехових людей в універсалі Мазепи[2]. Звичайно, оборона і протекція старшини чинила багато турбот магістратським старшим. Гет. Скоропадському довелося розглядати скаргу на те, що старшина та духівництво захопили людей як у місті, так і по-за містом. Магістратська скарга мала на увазі „нѣкоторыхъ зъ духовныхъ такожъ зъ пановъ старшини полковой, сотниковъ и прочіихъ войскового чину особъ“. Оці впливові особи, взявши під свою оборону людей, уживають їх на самі приватні роботизни і не дають їм допомагати „ратушеви черниговскому и мѣщанамъ тамошнимъ такъ въ сустентаціи драгунъ, яко й в иннихъ общенароднихъ налогахъ не велятъ свѣдчити помощи“. В наслідок того чернігівські міщани під магістратом „двигаючи всякіе налагаеміе повинности, крайнюю нужду узнають“. Магістрат подав і реєстри, хто саме скільки має таких „протекціяльнихъ одъ общей тяжести ухиляючихся“. Гетьман Скоропадський поставивсь уважно до цієї скарги магістрату, „не одмовивши прошенію ихъ слушному, а запобѣгаючи, чтобъ чрезъ тое они, мѣщане, до остатного не пришли знищення“, наказав архімандритам манастирів чернігівських та законникам катедри тамошньої, як і иншим, не окривати протекцією своєю таких людей, які „помощъ ратушеви чинити должни“[3]. Спеціяльне питання порушено було з приводу цехових музицького цеху. В заяві цехмистра музицького з товаришами, що вони подали р. 1732, зазначено, що

  1. 28 зв.
  2. Збірка, а. 38 — звор.
  3. Збірка, а. 46—47.