Сторінка:Історично-географічний збірник. Том 1 (1927).djvu/6

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено

3

Луцьке міщанство в XVI в.

димира. Сприятливі умови допомагали луцькій торговлі. Тут сходилися та перехрещувалися шляхи з півдня та заходу. З півдня на луцькі ярмарки приїжджали південні та східні купці. Пригадаємо соляників, які привозили сіль з півдня, з лиманів; через Кам'янець приїздили волоські, грецькі, турецькі купці, наїздили теж кримські караїми, сурожці — купці з італійських чорноморських осередків[1]. Це ті торговельні утерті стосунки, що про них згадував кн. Любарт у відомій своїй грамоті про склади володимирський та луцький. Участь луцьких купців не була пасивна в цій торговлі, вони не тільки мали діло з приїжджими купцями, але й сами їздили в згаданих напрямах. У напрямі північнім та західнім торговельні операції розвивалися та поширювалися через Львів з Вроцлавом, через Олесько з Галичиною та Підкарпаттям, нарешті, з Люблином, де тоді відбувались загально-відомі ярмарки. Оці луцькі торговельні зносини були жваві, хоч було висловлено гадку, що луцьке купецтво не виявило досить енергії в обстоюванні своїх прав і не вповні використало ті можливості, які мало[2].

Крім загального надання магдебурзького права в. князівський уряд був готовий підтримати луцьке купецтво деякими спеціяльними привилеями в купецьких справах. Активна участь у торговлі обіцяла багато і збільшенню такої участи сприяла система складів, яка втягала місцеве купецтво в торговлю чужоземним крамом. Систематично проведена практика спиняла-б на луцькім ярмарку заїжджих купців, армянина, гречина, турка[3] і дальше продавати ці вивезені крами по містах В. Князівства могли-б лише луцькі купці. Луцький склад існував ще до кн. Любарта, бо цей обіцяв львівським купцям підтримувати і далі вигідну для них практику володимирського та. луцького складів. В кінці XV в. цю практику теж підтримували та поясняли про це московським купцям, щоб вони не об'їжджали мит незвичайними шляхами[4]. В половині XVI в. видано потвердження на луцький склад, щоб чужі заїжджі купці з турецької, волоської та инших земель, могли продавати лише луцьким купцям, а нікому иншому, та й то все разом, а не в роздріб[5]. Коли-б провести це як слід, значно збагатив-би луцький склад місцеве купецтво.

Треба зазначити ще митні привилеї луцьких купців. У звязку з великою пожежею прохали собі луцькі міщани полегкости, і в. князь увільнив їх від мита на 5 років (1527. Ак. Ю. З. Р. II, с. 137). Пізніш лист в. князя з р. 1552-го увільнив луцьких міщан від плати мита в Луцькім повіті та по всій Волині, на зразок міщанства київського та виленського: але восковниче та соляниче залишено, як бувало раніш (Арх. V. І. с. 23). З боку місцевої адміністрації старостинської ці визволення не завсіди знаходили уважне відношення і в. князівській влад доводилось потверджувати увільнення та поясняти.

  1. Грушевський М. Іст. Укр. Р. VI, с. 27.
  2. Грушевський М. Іст. Укр. Р. VI, 48.
  3. Оп. кн. К. Ц. А. № 2035.
  4. Сборн. Р. Ист. Об. т. 35, с. 245—6.
  5. Арх. V, І, с. 24.