примусову працю. Не знаходячи тут в умовах Гетьманщини можливости закріпити за собою селян з примусовою працею, вони уважно і жадібно приглядалися до порядків московського забезпечення землею служилих і не виправляють московських помилок в грамотах що-до умов володіння маєтками. Московські грамоти часто передають вірно загальну згадку універсалів про прибутки з маєтків — „всякие доходи имать, по чему съ тѣхъ маєтностей напредъ сего имивано“. Частіш московські грамоти зазначають села „съ крестьяны“, підкреслюють „доходи всякие съ пахатнихъ мужиковъ“. Це впливає і на практику земельних надань Гетьманщини, де теж поволі виробляється право землевласника з старшини вимагати від селян наданого села послушенства — праці (про це докладніш далі). Друге, в чім теж виявляється вплив московського права, це спадщинність надання маєтків. Надаючи маєтки на умовах військової служби, гетьманський уряд залишав за собою право заміняти чи відбирати маєтки, приклади чого, дійсно, бували при перших гетьманах. Московські грамоти — потвердження вносять моменти спадщинности: зазначаючи військову службу того, кому дано маєток, грамоти підкреслюють, що служити повинен з маєтку і „нашимъ государевымъ дѣтемъ“, а далі і діти того, хто одержав маєток, теж мають служити з цього маєтку — „чимъ ему и дѣтемъ ево впередъ владѣть“: між тим в гетьманських універсалах, на які покликаються грамоти, таких зазначень нема. Поволі і ця прикмета спадщинности наданих маєтків поширюється серед старшини, відновляє в пам'яті спадщинність колишніх панських маєтків і відповідні вимоги старшини перед гетьманським урядом стають все більш рішучі.
Важне питання, теж звязане з гетьманськими універсалами старшині на маєтки, стосується відносин між гетьманською владою та полковницькою в справі роздавання маєтків старшині. Як відомо, існує досить полковницьких універсалів старшині на землі, млини та — рідше — села. Студіюючи цей матеріял, мусіли дослідники поставити питання про відносини між владою гетьманською та полковницькою в цій справі, чи полковники могли самостійно роздавати землі, чи в цім відношенні вони підлягали вищій інстанції — гетьманській владі і коли роздавали землі від свого ймення, то тим порушували компетенцію гетьманської влади. За-для вияснення цього питання треба мати на увазі історичну перспективу і ті зміни, які переживала організація гетьманського вряду. Перша доба — це витворення компетенції гетьманського вряду. Відносини між гетьманом з одного боку та полковниками — з другого не відразу прийняли сталі певні форми. В своїм районі полковник був представник адміністративної влади і в багатьох випадках — в часи військових подій — вирішав справи самостійно, не маючи можливости порозумітись з гетьманською владою. Питання охорони для того часу мали надзвичайно важне, першорядне значіння, зацікавлені звертались в таких справах до
