дучому товариству отъ Господа Бога доброго здоровя узичивши до вѣдомости доношу“ — завдання регістрації декрету судового полковницькою владою виступає тут вповні ясно в зазначенні до кого звертається саме цей лист полковника.
Регістраційне потвердження полковника нічого нового не вносить до гетьманського універсалу, не зміняє його. До таких потверджень треба прилучити і полковницькі накази селянам про послушенство — слухняність землевласникам, бо такий наказ виходить з самої сути гетьманських універсалів з наказами селянам слухатись того, кому надано маєток. Візьмімо пару прикладів з зазначених десятиліть. Ніженський полковник видає лист в тій справі, що селяни не хочуть „отдавати належной монастыревѣ повинности“ та терплять здирства від „нѣкоторыхъ войскових малоуважнихъ людей“: селянам наказано щоб „зоставали, яко за антецесоровъ нашихъ бывало, въ послушенствѣ и подданствѣ монастыревѣ“ (Генер. сл. Черн. п. №265). Чернігівський полковник Василь Борковський в справі Калениченка, асаула полк. Чернігівського, спеціяльно нагадує селянам івашковським, щоб „отдавали, яко своєму пану, завжди, ежели учнетъ потребовать, вшелякое послушенство“ (Генер. сл. Черн. п. №10). Як бачимо, такі полковницькі листи лише розвивають в деталях ті загальні вимоги, що їх подає гетьманський універсал, підчеркуючи лише деякі моменти, як напр., „особливо того войтови зъ мужиками тяглими ивашковскими сурово приказую, абы ему… отдавали“: це-ж загальна вимога гетьманських універсалів тих років, лише докладніш виявлена. Такий-же самий характер має і нагадування полковника, щоб товариство не робило перешкод що-до „безпечнішого держання того села“, нагадування „полку моего пану сотниковѣ полковому, городницкому и всему товариству старшому и меншому въ тихъ сотнях зостаючому, а особливе атамановѣ городовому и войтовѣ зъ посполитыми людьми тяглими“: полковник в вужчім районі наказує про те, про що гетьманський універсал оповіщав в ширшім крузі людности. Отримавши гетьманський універсал, товариш військовий прохав в полковника потвердження з спеціяльним зазначенням та підкресленням тих моментів, які найбільш його цікавили — втручання старшини та товариства і неслухняність посполитих села Івашкова[1].
Роблячи загальний висновок, після всього наведеного раніш, треба не забувати про царські потвердження та надання, що їх московський уряд давав в розумінні свойого права, але безсистемно, а гетьманський уряд приймав, як втручання; треба не забувати теж про поодинокі полковницькі надання. Але все-ж-таки треба визнати, що в 1660—1670 рр. нормальна практика, це гетьманські універсали на землі та маєтки, по яких потім давали і царські грамоти — потвердження і полковницькі листи.
- ↑ За-для вияснення обставин, в яких дано цей полковницький лист, цікаво зазначити, що згадка про послушенство становить окремий додаток — „особливе того…“
