Сторінка:Історично-географічний збірник. Том 1 (1927).djvu/86

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


цем в З. Війську, маєтки до сина чи то до зятя переходили, цей останній — хоч, часом, із нової української старшини — покликався на старі документи та старі границі після тих документів, відновляв давню спадщинність маєтку з захованням границь по-давньому.

Тепер не завсіди можемо ми простежити ясно всі перипетії повернення земель, але завдяки цій новій гетьманській політиці та заборонам дальших захоплень земель і зберегли свій вигляд старі маєтки місцевої середньої шляхти — Борозен, Рубців, Бутовичів, не вважаючи на відношення селянського та козацького оточення, яке звичайно собі займало землі з панського маєтку та повертало лише після грізних наказів. Таким чином зберегли своє значіння і давні розмежування, з якими перевіряли і пізніші земельні стосунки сусідські. Ось наприклад, справа з маєтками Бутовичів. Ми не помічаємо з наших документів усіх перипетій з становищем родини Бутовичів, але потім несподівано з пізніших документів бачимо, що розмежування та вияснення границь спирається на давні розмежування ще з доби до-Хмельниччини. Універсали зазначають землі Бутовича як власні (не надані універсалами чи грамотами), предківські, куплені (в поляка Фаща). В перевірку прав на маєтності старі документи подав і Бутович, подав давню купчу на землі Фаща та королівську конфірмацію 1649 р., використовуючи подані там визначення границь в цілях захисту земель від нових сусідських претенсій. Київський жіночий манастир прохав потвердження старої данини пана Креницького, подав при тім своїм проханню до г. Самойловича лист надання від п. Креницького (Ак. Зап. Р. V № 141). І тут покликання на акти надання з старих часів може свідчити про заховання старих границь наданих та збережених протягом півстоліття земель в старім ограниченню („дукті“).


Відновивши з допомогою місцевої адміністрації давній склад землі маєтку, відібравши від селян та козаків захоплені було землі, обложивши нових слобожан певною десятиною згідно з наказом гетьмана[1], землевласники відсвіжили пам'ять про традицію спокійного господарювання з давніших часів. Ця традиція придалась, коли заохочені відношенням до цього питання з боку царської влади землевласники стали вимагати від гетьманської влади вирішення справи послушенства взагалі за-для старшини.

Здавалось легше почати справу послушенства з відновлення старовини. Через те то ми і бачимо в універсалах 1650—1660-х років постійні нагадування про стару практику, стару традицію селянського послушенства. Що стосується до терміну, то є ще певне вагання. В однім універсалі г. Богдана зазначено, що людей дано „въ моцъ и послушенство“ і їм наказано бути „послушными“ (Ак. Зап. Р. V, № 33). В иншім універсалі того-ж гетьмана маємо про манастирських людей таку згадку і наказ „послушни были и повинности и роботы всякіе отправляли,

  1. Генер. сл. Черн. п. № 107.