ства“[1]. Але були й такі, що тільки після впертої боротьби скорялися Сулимі й залишалися в підданстві. В таких випадках Сулима виявляв себе досить жорстоким. До комісії для переведення ревізії козак Стуконіг подає скаргу такого змісту: Стуконіг перейшов на мешкання з Остра до Баришівки, де й козачу службу одправляв. Коли двір його згорів, він найняв двір цеху шевського і три роки козачої служби не одбував, тому що ніхто, каже Стуконіг, „от меня того не требовал“. Полковник Сулима став накидати йому горілки на продаж на 40 крб. щорічно, заволодів його ґрунтом і 5 днями поля, а з двору цеху шевського не випускав. Коли-ж довідався, що Стуконіг поїхав „о своемъ козачествѣ искать", то догнав його, привів у Баришівку, бив „нещадно плетми“, забив у колодки і завдав до в'язниці. У 1764 році Сулима від цього-ж Стуконога відняв ґрунт, який передала йому сестра його, з умовою, що ґрунт дістається Стуконогові в тому разі, коли син її не повернеться з Запорозької Січи. Стуконіг вирішив подати скаргу на Сулиму до Комісії для переведення ревізії, але син полк. Сулими, ротмистр Остап Сулима, довідавшися про намір Стуконога, завдав його до в'язниці „прикованого за шею, бия нещадно плетми“, а потім послав свого прикажчика заграбувати документи Стуконога; той так і зробив, — розбив скриню і „взялъ имѣючіесь на той дворъ крепости и съ копиями“… Випускаючи Стуконога з в'язниці, примушував дати зобов'язання в писаній формі, що не буде „о козачестве своемъ и о грунтахъ козачихъ и о протчем искать“[2]. До тієї-ж комісії скарживсь на Сулиму і власівський козак Ямак. Ямак козачу службу одправляв більше як 30 років. Потім полк. Сулима „по своей власти, сперва употребилъ мене его лѣсовъ досматривать“, а потім не допустив Ямака відбувати козачу службу „и ласкалъ мене при смотрѣнии его рощей бить“. Коли-ж Ямак відмовився, то Сулима посадив його до в'язниці, бив його й синів, забрав два воли, три вози волових, зрубав гай, забрав скирту сіна на 80 кіп і 9 крб. грошей. Коли-ж ротмистр Сулима довідався, що Ямак скаржиться, наслав своїх людей на Ямака, які забрали дві скрині, чотири воли, а потім забрав самого Ямака з сином та й посадив до в'язниці[3].
Подібних засобів уживав, як знаємо, й Прилуцький полковник Гнат Галаган[4] і инші володільці. Перепадало, як видно, Сулимі всяких господарчих „дрібниць“, через позику грошей. „Частійш всього — каже проф. Ол. Грушевський — впливала на власника небезпека позички. Тільки позичив козак або посполитий гроші у сотника або полковника, се вже лишалося назавсіди грізною небезпекою“[5]. Справді, ми бачимо, як у 1738 р. мешканець Дернівський уступає С. Сулимі двір з городом, винницею й гаєм, „неимѣючи долгу заплатить рублей мною занятихъ
