двацять двох“[1]. А потрапити в боржники до Сулими було дуже легко. Ми вже бачили на прикладі козака Стуконога, що Сулима накидував йому щорічно вина на продаж на 40 карбованців, це як на той час сума чимала, а збути накинене вино по тій ціні, що визначив Сулима, не завсіди щастило. А цього способу накидати Сулима вживав дуже широко. В Рум. Опису зазначено в чотирьох дворах, що володільці їх торгують своїм вином і володільським (Сулиминим. І. Б.)[2].
Господарча діяльність С. Сулими зосереджується, головним чином, у м. Баришівці й околичних селах. Уже на початку своєї господарчої діяльности Сулима йде назустріч вимогам грошового господарства й переводить своє господарство на промислові засоби: уже в 1731 році Сулима відсилає для продажу в Погар 300 відер горілки[3]. Щоб перевести господарство на промислові засоби, треба було його поцентралізувати, і ми бачимо, що Сулима з самісінького-таки початку до цього простує[4]. Надання Сулимі с. с. Власівки й Коржів і 59 дворів у Баришівці прискорило цю роботу. Року 1762 Сулима робить останній акт, що довершує централізацію його господарства — обмінюється маєтностями з генер. суддею Іллею Журманом, уступивши йому с. Михальчину Слободу у Стародубському полку, здобуваючи за неї 115 дворів у м. Баришівці й с. с. Пасічну й Сезенків. Михальчина Слобода була порахована у 10.000 карб., а маєтності Журмана у 6.000 крб. і Журман зобов'язався різницю доплатити[5]. До цього обміну Сулиму спонукало напевне ще й те, що Розумовський хотів відняти від Сулими Михальчину Слободу, як видно з листа Сулими до синів: „ибо Гудовка (належала рідні Сулими. І. Б.) уже во владѣніи… гетманском, а Михальчину Слободу оставили до полученія грамоти за нами“[6]. Цей останній акт робить Сулиму повним господарем у с. Баришівці, та навіть у цілій Баришівській сотні. В руках Сулими опинився комплекс економічних можливостей, що охоплював певну територію по річці Трубежу. За основний стрижень цього комплексу був промисел звязаний з переробкою продуктів сільського господарства — продукція горілки. Повідомляючи про обмін маєтностями своїх синів[7], Сулима пише: „здесь при доволнихъ лѣсахъ винокурнѣ устроени, одна на 7 котловъ въ Уласовцѣ, а другая въ Макаровцѣ на 5 котловъ[8]. Додаючи до цього баришівські млини, бачимо, що для розвитку горілчаного промислу були всі дані. Організація горілчаного промислу вимагала й організації збуту. Раніш ми бачили, що Сулима збував горілку аж у Стародубському полку, а так само
- ↑ Рум. оп. м. Баришівка II, док. № 143.
- ↑ Рум. оп. м. Баришівка, т. І, № 5, арк. 111; № 6, арк. 156; № 2 арк. 169, № 7, арк. 347.
- ↑ Мотиж. арх..
- ↑ Купчі в Рум. Оп.
- ↑ Мотиж. арх., 88—89.
- ↑ Мотиж. арх., 91.
- ↑ Всі три сини полк. Сулими — Остап, Семен і Яким були офіцери російської армії.
- ↑ Мотиж. арх., 88 89.
