ївом чимало було манастирських земель і коли-б „при монастырахъ и въ дворахъ монастирскихъ мѣшкаючіе люде“ стали-б систематично допомагати міщанам у їх сторожі по місту, це було-б велике полегшення. Як-раз манастирські люди не хочуть становитися на сторожу в баштах і на оборону на валах міських та виконувати инших послуг, вимовляючися, що вони до того не належать. Гетьман бачить конечну потребу в такій допомозі манастирських людей міщанству. Це звязано з спеціяльними умовами київського життя. Київ місто пограничне, до якого за́всіди татари звикли заходити своїми наїздами („подъѣздами своими подбѣгати“), через те тут потрібна раз-у-раз обережність та оборона. Через те завсіди треба мати сторожу пильну в брамах та досить люду коло валів. Коли такі обов'язки будуть лежати на самих лиш киянах міщанах, це буде для них важко. Та й скрізь — додає універсал — люди, що живуть по містах, спільним коштом і працею стережуть та обороняють себе, через те манастирські люди теж повинні брати участь у сторожі та обороні міста від ворогів. Як бачимо, гетьманський універсал надзвичайно докладно мотивує, чому саме треба допомагати міщанам. Коли порівняти з иншими гетьманськими універсалами подібного-ж змісту, легко завважити оце багатство мотивування різними мотивами, навіть покликування „же на всей вселенной“ окрім „по старому“. Очевидячки гетьманський уряд у цім випадку рішуче став на позицію київського ратушного міщанства і хотів допомогти в справі оборони міста, яке займало таку значну та відповідальну ситуацію в пограничній смузі. І уряд не обмежився звичайними „всѣхъ упоминаючи“ та „пильно приказуючи“, але відновив і попередню аргументацію покликування адміністрації В. Кн. Литовського на спеціяльне значіння Київа в пограничній лінії укріплень. Недавні турецькі війни відсвіжили пам'ять про те, як „неприятели бѣсурмане завше звыкли подъѣздами своими подбѣгати“ під пограничні міста.
Як відомо, пограничні міста, які несли більше служби сторожової та инших обов'язків пограничних, мали за те компенсату в торговельних справах. Деякі полегкості з торговельного погляду так і розглядали в звязку з додатковими пограничними обов'язками уряд В. Кн. Литовського та місцева адміністрація й вимагали за те відповідних обов'язків. Київські міщани надавали великого значіння оцим торговельним полегкостям і вимагали собі потвердження. Розуміється, потвердження давніх торговельних полегкостей од влади гетьманської та царської мало тепер менше значіння територіяльне, бо не поширювалося на західні торговельні шляхи Київа. З універсалів гетьманських цієї справи дотикається універсал 1670 р. Гетьман у своїм універсалі спирається на „здавна ухваленые звычаи“ та „антецессоровъ нашихъ въ Богу зъ сего свѣту зошлыхъ гетмановъ добродѣйства“: перше нагадує давню практику ще перед Хмельниччиною, друге — уважне ставлення гетьманів взагалі до міста та його потреб. Гетьман і собі продовжує оцю політику до Київа та звільняє від „индуктъ до скарбу войскового приналежачихъ“. Повідом-
