ляючи про це звільнення, гетьман наказує, щоб міщанам київським не робили ніяких кривд, перешкод і здирств, щоб не задержували та пропускали. Передбачається, що міщани їдуть „Днѣпромъ, Десною, Припятью и Березинемъ рѣками въ тамошные краѣ зъ пашнею розною и товарами[1] … взадъ (поворочаются) и тутъ въ нашихъ городахъ товарами (гандлюють) …по ярмаркахъ (заробляють)". Міщанство терпить „презъ неспокойные часы недостатки и убожество“, а через те гетьман має „особливый респектъ на пановъ войта, бурмыстровъ, райцовъ и лавниковъ мѣста е. ц. пр. в. Кіева“. Як бачимо, мотивування де-в-чім нагадує попередні грамоти на торговельні полегкості киянам, хоч і проминає важливий момент — пограничну ситуацію Київа та звязані з цим спеціяльні обов'язки[2]. Окремих моментів київської торговлі торкаються инші гетьманські універсали. Г. Самойлович своїм універсалом[3] дозволяє київським міщанам привезти з міст та сіл „около Десны найдуючихся… суднами водными любъ тежъ ліондомъ до Київа… спотребу вшелякого збожья“. Повідомляючи про це, гетьман забороняє чинити та завдавати „найменьшоѣ кривды и трудности… въ купованью и провожанью оного збожья до Кіева“. Подібний-же універсал у справі купівлі хліба видано було й трохи пізніш. Кияни купили збіжжя по Десні „въ полку Нѣжинскомъ и Чернѣговскомъ… для потребъ своихъ власныхъ яко и для поратованья иншихъ кіевскихъ же жителей… байдаки и дубовки поналадовали збожьемъ якимъ же колвекъ весною на рѣцѣ Деснѣ“. Далі вийшли певно якісь непорозуміння з місцевою адміністрацією (універсал має адресу — „сотникомъ и атаманомъ Подесенскимъ, меновите въ полку Нѣжинскомъ и Чернѣговскомъ найдуючимся дозорцамъ и всѣмъ тамошнимъ жителямъ, якій же колвекъ на собѣ урядъ мѣючимъ, войтомъ, бурмистромъ и всякого чину людем…“). Звернулися до гетьмана, і той 1/VI видав універсал, дозволяючи вивезти зазначене збіжжя, вже навантажене на „тые судна“ та забороняючи чинити якісь труднощі киянам. Спеціяльна умова цього дозволу — тільки для Київа, не можна вивозити „збожа вгору Днѣпромъ, то єсть въ Литовскіе краѣ“, хто-б із міщан київських зважився зламати цю заборону, втратить вантаж („подъ утраченьемъ всего добытку своего“). Наприкінці універсал знов підкреслює, що цей дозвіл дано тільки киянам, нікому иншому, хоч, може, „хто з за границы для збожья“ прибуде.
Закордонних купців стосується почасти і універсал Мазепи[4], який також зачіпає і справу ратушного суду над приїжджими купцями. Очевидячки, міщани подали конкретні випадки, як київська козацька адміністрація втручається до ратушних справ, ламає „права мѣскія ратуша кіевскаго“, розглядає справи приїжджих закордонних купців, наказує їх „грабити и до вязаня брати“. Після того і купців з Гетьманщини „там
