где прилучаться за границею, въ полской чили въ литовской державѣ взаемне грабятъ и арештують“[1]. Універсал забороняє судити приїжджих закордонних купців („приежжаючихъ и отъежжаючихъ постороннихъ людей жадною мѣрою судити, до вязаня брати и грабить“). Закінчує універсал загальною вказівкою, звязуючи, отож справу суду над заїжджими купцями з справою взагалі ратушного суду згідно з царським загальним потвердженням.
З инших питань торговельного характеру треба зазначити постанову про догляд купецьких возів. Київські купці скаржилися на „екзактора нашего пана Фотія Петровича и его факторовъ черезъ чиненые ревизіи товаровъ ихъ за границу вывозячихся и зъза границы въ Малую Россію впроважаючихся“. Оці ревізії, догляд купецьких вантажів, робили купцям багато турбот і кияни купці прохали якось полегшити їм оцю процедуру надалі, „просили ослабы“ та учинити якісь приписи „паномъ ексакторомъ нашимъ, по чому мають они кіевскіи мѣщане огуломъ отъ воза до скарбу нашого войскового давати“. Полегкости добивалися купці такої, щоб їм пропускали купецькі вантажі „безъ реведованія“, що звільняло-б купців од зайвого клопоту. Гетьман згодився зробити таку полегкість тільки для київських купців та запровадив збір од воза „по двадцеть и пять золотыхъ а не по болшъ, не реведуючи ихъ товаровъ“. Окремо підкреслено, що це полегкість тільки для киян і не для инших, заборонено киянам з своїми возами „за границу вывозити и зъ заграници внутрь въ Малую Россію впровожати возовъ любъ заграничныхъ, любъ здѣшнихъ малороссійскихъ купецкихъ людей за сим унѣверсаломъ нашимъ“. Хто буде викритий у тім, не тільки „зостанеть отдаленнимъ оть всей худобы и овшемъ значного подлугъ своего званія не уйдетъ каранья“[2].
З питань промислово-торговельних окреме місце займає справа з робленням горілки та продажем п. Практика попереднього часу уважно відрізняла роблення горілки за-для своїх потреб та вишинкування (продаж). У містах В. Кн. Литовського мали шинки, держали, або від старостинського уряду або міщанство. Коли давали міщанам дозвіл держати шинки, за це вимагала адміністрація, як компенсати, виконання додаткових обов'язків. Такий погляд залишивсь і згодом і міщанство підкреслювало, що коли зменшаться його прибутки, між иншим шинкові, воно не спроможеться надалі виконувати деяких обов'язків загального характеру, що має значіння не тільки для міста та міщанства. Оскільки шинкові прибутки займали визначне місце в комплексі прибутків, міщанство дуже уважно стежило за кожним порушенням шинкової практики і підіймало завзяті та рішучі протести проти порушень. Універсалів гетьманських у цій шинковій справі залишилося чимало. До серії
- ↑ Як була поширена практика за кривди своїм купцям грабувати чужих купців з тієї країни, де покривджено — можна бачити з таких випадків XVIII в. див. Іст.-Географ. збірник, І, с. 143.
- ↑ Ак. Зап. Р. X, V 211.
