Криму в 1654 р. три листи, «писаны польским языком». При цьому повідомлялось, що при ханському дворі писарем був поляк («лях»)[1]. Польською мовою володів сам гетьман, військовий писар та інші представники старшини. Що стосується службовців Військової канцелярії, то вони польську мову теж знали добре, як про це свідчить листування з польським урядом. Більшість з них одержали освіту в школах, де викладалась польська мова, а потім служили в різних установах, де діловодною теж була польська мова.
З Туреччини гетьманський уряд одержував листи на турецькій мові, а з Криму — на татарській. Збереглася згадка про те, що султанська грамота гетьману в 1650 р. була написана турецькою мовою «золотим письмом, в дуже величавій формі»[2]. Після битви під Берестечком в 1651 р. до рук польського уряду попали документи гетьманської похідної канцелярії, а серед них листи турецькі і татарські «без перекладу»[3]. Можна зробити припущення, що сам Б. Хмельницький знав турецьку мову, бо ще в молодості два роки був полоненим і жив у Константинополі в старшини султанського флоту[4].
Очевидно, у Військовій канцелярії були люди, що не тільки могли розмовляти, а й писали по-турецькому. Можливо, що це був хтось з греків, які виконували ряд дипломатичних доручень, про що буде йти мова нижче. Збереглось свідчення, що брат відомого брацлавського полковника Данила Нечая Іван чотири роки жив у Криму «для научения крымского языка и переводу»[5].
Але в ті часи в Західній та Центральній Європі мовою дипломатів вважалася латинська[6]. Цією мовою писали листи на Україну з Трансільванії, Венеції, Валахії і Молдавії, пізніше — з Швеції та Бранденбургу. Коли венеціанський посол привіз листа до гетьмана італійською мовою, йому самому довелося перекладати листа на латинську мову, бо ніхто з оточення Хмельницького не знав італійської мови[7].
Латинську мову знав Б. Хмельницький. Французький посол в Польщі де Брежі в листі своєму уряду в 1644 р. писав, що зустрічався і говорив з Б. Хмельницьким і відзначав: «Ця людина освічена, розумна і сильна у латинській мові»[8]. Не бракувало людей і при гетьмані, зокрема у Військовій канцелярії, які знали латинську мову, бо закінчили різні школи, де ця мова в той
- ↑ Акты ЮЗР, т. X, стор. 590.
- ↑ «Жерела…», т. XVI, стор. 129; Архив ЮЗР, ч. III, т. IV, стор. 497. Султанська грамота вміщена у першому вид. Памятников…, К., 1852.
- ↑ A. Grabowski, Starożytności Historyczne, t. І, стор. 329, 333
- ↑ I. П. Крип'якевич, Богдан Хмельницький, стор. 70.
- ↑ Акты ЮЗР, т. XIV, стор. 39.
- ↑ Так було майже до кінця XVIII ст. Див. Рихард Заллет, Дипломатическая служба, стор. 25.
- ↑ М. Кордуба, Венецьке посольство до Хмельницького, ЗНТШ, т. 78, стор. 10—11.
- ↑ I. П. Крип'якевич, Богдан Хмельницький, стор. 76.
