Сторінка:Історичні джерела та їх використання. Вип. 1 (1964).djvu/101

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

час займала важливе місце в освіті. Збереглося свідчення учасника шведського посольства про те, що військовий писар І. Виговський знав латинську мову[1].

Рідше гетьманський уряд одержував листи на грецькій мові, головним чином, від православного духовенства Греції та Близького Сходу. Зокрема, грецькою мовою писав листи гетьману єрусалимський патріарх Паїсій[2]. Є дані про те, що у Військовій канцелярії листи з деяких іноземних мов перекладались на українську мову, зокрема з турецької[3].

В свою чергу українським дипломатам довелось вести листування на різних мовах.

Краще всього збереглося дипломатичне листування між Росією і Україною[4]. З України в різні російські інстанції та окремим державним діячам надсилалися листи, написані тодішньою українською діловою мовою, яку в Росії називали «белорусским письмом». Характер мови і палеографічні відмінності письма вимагали перекладу цих листів на тодішню російську ділову мову, що позначалося в таких випадках словами: «Список с белорусского письма». Такі перекладачі були в Москві, зокрема в Посольському приказі[5]. Перекладачів з «белоруського письма» просили прикордонні воєводи[6] або надсилали листи без перекладу в Москву.

Правда, в цій практиці теж могли бути винятки. В травні 1650 р. донський отаман Наум Васильєв надіслав у Москву три листи, які прислав на Дон гетьман: «Один писан к тебе государю русским письмом, другой к донским казакам белорусским письмом, третьей крымского Ислам Гирея царя к Богдану Хмельницкому на донских козаков польским письмом»[7]. Інших подібних випадків про написання листів «русским письмом» нам не доводилось зустрічати. Але не викликає сумніву те, що у Військовій канцелярії були люди, які знали це «письмо» і користувалися ним[8].

В силу історичних обставин в ті часи знали українську книжну і розмовну мову в Молдавії, Мунтенії. Саме тому зустрічаємо випадки, коли в ці країни також писались дипломатичні листи

  1. ЗНТШ, т. 154, стор. 55.
  2. ЦДАДА, ф. Греческие дела, 1649, опр. 22, арк. 69—75.
  3. «Воссоединение Украины с Россией», т. II, стор. 423—424, 425—438.
  4. Це майже все опубліковане в згадуваних збірниках: «Воссоединение Украины с Россией», т. II, III; «Документи Богдана Хмельницького».
  5. У Посольському приказі таким перекладачем був українець Ст. Колчицький (Кульчицький); «Воссоединение Украины с Россией», т. III, стор. 417.
  6. «Воссоединение Украины с Россией», т. И, стор. 226.
  7. ЦДАДА, ф. Разрядный приказ, Приказный стол, столб. 311, арк. 57.
  8. Серед багатьох листів оригіналів збереглися і такі, що хоч і написані українською мовою, але їх палеографічні особливості свідчать про наслідування російського скоропису XVII ст. Це питання також заслуговує спеціального дослідження.