Поскільки в літературі в основному вже висвітлено питання про те, як вели переговори українські посли, не будемо спинятися на цьому питанні. Вкажемо тільки, що до нас не дійшли ні щоденники посольств (на зразок тих статейних списків, які велися російськими послами), ні письмові звіти послів у вигляді доповідних записок. Не збереглося про все це і згадок в документах. Можна твердити, що в практиці української дипломатії таких документів не було. Пояснюється це початковим періодом у розвитку дипломатії, а також тим, що життя цього, очевидно, не вимагало. Але в документах є згадки, що посли, повернувшись на Україну, звітувались перед гетьманом усно. Про це Б. Хмельницький згадує в своїх листах[1]. Збереглися згадки про усні звіти послів також в інших документах[2].
В роки визвольної війни на Україні складався і відповідний дипломатичний церемоніал. Хоч в силу різних причин він відрізнявся від того, який було прийнято в інших країнах, але в цілому не суперечив нормам тодішнього дипломатичного етикету. В документах не збереглося даних про осуд іноземними дипломатами українського дипломатичного етикету або протест з їх боку з будь-якого приводу. Навпаки, збереглася значна кількість прихильних свідчень про порядок прийому іноземних послів.
Посли, вступивши на територію, підвладну гетьманському уряду, завжди користувалися дипломатичною недоторканністю. Навіть посольство, очолюване А. Киселем, що в січні 1649 р. їхало через територію, розбуркану пристрастями народної боротьби, доїхало дуже скоро і без ускладнень[3]. І це щодо послів ворожого уряду. Що ж стосується послів з інших країн, особливо з Росії, то вони зустрічались українською адміністрацією і населенням особливо гостинно і доброзичливо. Григорій Унковський, перший російський посол на Україну, записав у своєму статейному списку, що його зустрічали, починаючи з прикордонного міста Конотопа, полковники, сотники, отамани і осавули з козаками, а також представники інших груп населення, на честь посла салютували з гармат[4]. Восени того ж 1649 р. російського посла Г. Неронова «встречали ней во многих городах, и то небольшие люди и корм давали скудно». Представники українських властей пояснювали це тим, що козаки ще не повернулися з походу, а запасів для людей і коней було мало, бо «во все лето были на войне»[5]. Та це був виняток, бо матеріали інших по-
