ції роботи на місцях, у виконанні рішень партійних з'їздів і пленумів ЦК КПРС. Однак ці матеріали за своїм змістом не рівнозначні. Не кожний директивний документ є цінним. Ми ставимо питання в такому аспекті, чи в кожній установі треба зберігати важливі директивні матеріали. Ми не повинні недооцінювати важливості правильного розв'язання цього питання, оскільки часто директиви і циркуляри розмножуються в десятках, сотнях, іноді тисячах примірників, потім більшість їх поступає в архіви, займаючи місце в сховищах.
В діяльності радянських керівних установ увійшло в практику розсилання постанов, наказів й інших директивних матеріалів в усі безпосередньо підпорядковані організації, незалежно від того, стосуються ці документи однієї чи всіх установ, як один з засобів попередження помилок в роботі підлеглих установ або розповсюдження передового досвіду. Крім цих матеріалів, у підлеглі організації поступають директиви, що в тій чи іншій мірі стосуються їх діяльності. Такі документи становлять в середньому 90–95% загальної кількості директив. У переліках, виданих ГАУ СРСР і відомствами, директивні документи розбиті на дві групи: 1) що стосуються діяльності установи; 2) що не стосуються її діяльності. Навряд чи завжди приносить користь такий поділ матеріалів. Якщо вивчити зміст директив глибше, то виявиться, що вони в основному стосуються: 1) лише даної установи; 2) групи установ адміністративно-територіальної одиниці, в тому числі даної; 3) всіх підпорядкованих вищестоящому органу установ; 4) іншої установи і надіслані в дану установу для відома.
Ці групи треба мати на увазі при експертизі цінності циркулярних матеріалів усіх фондоутворювачів, оскільки ступінь цінності кожної з них в тому чи іншому випадку нерівнозначний.
Експертиза цінності матеріалів, що надходять від центральних установ в обласні, потребує особливої уваги. Справа в тому, що постанови і розпорядження центральних органів в основному попадають в облвиконкоми і їх відділи та управління. Лише в фондах обласних організацій дослідник, не виїжджаючи в центральні архіви, зможе знайти більш-менш повні комплекти директивних матеріалів центральних установ. Звідси треба зробити висновок — обласні установи повинні передавати в держархів всі директиви вищестоящих органів, що мають науково-історичне і політичне значення, за винятком постанов і циркулярів, які стосуються іншої області і надіслані для відома (група 4), 3 матеріалів 4 групи і директив, що мають лише оперативне значення, треба формувати окремі справи. Це полегшить роботу по відбору документів до знищення.
Частина постанов, наказів, циркулярів центральних органів надходить в районні і сільські установи. Оскільки облдержархіви прийматимуть ці документи в складі фондів обласних орга-
