нізацій, необхідність зберігання їх в складі фондів місцевих установ відпадає.
Крім матеріалів центральних органів, районні організації одержують директиви обласних установ. Треба взяти до уваги й те, що ці матеріали відкладаються в процесі діяльності обласних і районних установ. Виникає питання: в складі яких фондів їх приймати? Якщо ми залишатимемо директивні документи в складі фондів обласних органів, то досліднику, що вивчатиме історію району, доведеться переглянути всі фонди керівних організацій, а це значно утруднить його роботу. Якщо ж директивні матеріали включатимуться лише в фонди районних установ, то це створить труднощі для дослідників, які цікавляться областю в цілому. Але не тільки це треба брати до уваги. Головне — визначити, в якій установі може краще зберегтися весь комплекс директив обласного органу. Тут двох думок не може бути, кожному зрозуміло, що керівні матеріали, як правило, краще зберігаються там, де створюються. Отже, документи керівних органів в районних і міських установах можна знищувати. В окремих випадках районна установа може передавати в держархів лише найважливіші постанови і циркуляри обласних органів, що стосуються її або групи установ, у тому числі і даної (групи 1, 2).
Такий принцип слід застосовувати і по відношенню до сільських установ. Окремо треба сказати про директивні матеріали, які надходять на підприємства і до установ, підпорядкованих раднаргоспам та міністерствам.
В тих областях, де є раднаргоспи, можна знищувати переважну більшість директив, надісланих підприємствам, оскільки ці матеріали будуть передані в склад фондів раднаргоспів. Там, де раднаргоспів немає, очевидно, слід залишати матеріали, віднесені до 1–3 груп. Ці групи директивних документів треба включати і в склад фондів установ, підпорядкованих союзним і республіканським органам.
В останній час керівні архівні органи звертають увагу архівних відділів на серйозний підхід до роботи, пов'язаної з експертизою і прийомом так званого листування. Ми не випадково написали «так званого листування». Справа в тому, що листування, як його розуміють архівісти, в установах зустрічається дуже рідко. В сільрадах, колгоспах і на невеликих підприємствах ми можемо бачити лише листи окремих організацій. Можливо, ці установи й складають відповіді на листи, але про це слідів, як правило, не залишається. Якщо деякі архівісти вважають окремі справи підприємства, раднаргоспу чи колгоспу листуванням лише тому, що на обкладинці справи написано «листування з різними (чи керівними) організаціями», то вони помиляються. Фактично ніякого листування там немає, а є тільки рішення райвиконкому і розпорядження районних відділів про надсилку зве-
