Відомий львівський нумізмат Р. Менкіцький вважав, що монетний двір знаходився в будинку Бандінеллі на площі Ринок (тепер будинок № 2 на площі Ринок). Менкіцький звернув увагу на те, що в дуже докладних рахунках монетного двору ніде немає згадки про оплату за оренду приміщення. На цій підставі він висловив припущення, що Лоренц Бандінеллі, вдячний королю за призначення його на високу і добре оплачувану посаду, віддав монетному двору приміщення безплатно.
Не можна, однак, забувати, що Львівський монетний двір працював з перервами до 1663 р. В цей час будинок Бандінеллі, що давно не ремонтувався, був напіврозвалений. У 1674 р., тобто через 11 років після закриття монетного двору, спеціальна комісія оглядала 'будинок Бандінеллі і склала акт про «руїни Робертівського дому»[1]. Важко припустити, що монетний двір знаходився в старому будинку, який в 1663 р. був, очевидно, вже в дуже поганому стані, тим більше, що збереглись відомості про те, що під час організації монетного двору двері і вікна цього приміщення були спеціально укріплені. Тоді ж на подвір’ї цього будинку для потреб монетного двору було побудовано дерев’яний будинок. В акті комісії від 1674 р. при дуже докладному описі будинку Бандінеллі цей дерев’яний будинок не значиться. Розміри ж подвір’я будинку № 2 невеликі і сумнівно, щоб тут могла знаходитись яка-небудь прибудова. Все сказане змушує нас шукати приміщення монетного двору в якомусь іншому будинку на площі Ринок (близько біля ратуші). При цьому слід врахувати два моменти: 1) карбування монет у Львові фінансувалось католицьким духівництвом, 2) монетний двір знаходився в будинку, в якому не треба було платити за оренду приміщення.
У Львові середини XVII ст. на площі Ринок жоден будинок не належав ні королю, ні державі, ні міському управлінню. Виняток становить лише будинок, позначений сьогодні № 9. Тут знаходилась резиденція католицьких архієпіскопів; один з них, Станіслав Гроховський, у 1634 р. перебудував повністю весь будинок і надав своїй резиденції вигляд справжнього палацу[2].
Можливо, отже, що духівництво, вважаючи своєю справою карбування монет і жертвуючи для цього срібло, дало й приміщення для монетного двору. Зрозуміло, що це приміщення було
