один на одного. Це невірно і непотрібно. Адже кожен заголовок навіть однотипних документів має свій відтінок і чим яскравіше він відбиває зміст документа, тим краще. Для чого ж затискувати їх в рамки такої уніфікації, коли вона звужує можливості творчого опрацювання документа, відбитого у заголовку.
Наскільки важлива уніфікація в принципах роботи над збірником, можна простежити на збірнику «Развитие электрификации Советской страны»[1], упорядники якого знехтували такими принципами. Заголовки урядових документів подані за оригіналом. Наприклад, «Постановление Совета Труда и Обороны о Волховском строительстве». Тут є вид документа, автор його й питання. Заголовки до інших документів подані по-різному. Візьмемо, приміром, одну тематичну групу документів «Строительство Кизеловской районной электростанции» і розглянемо, як подані документи. У деяких спочатку дається зміст, а потім різновидність документа, наприклад, «Об ускорении строительных работ на Кизелстрое (Постановление Уральского промбюро)». У інших — навпаки, спочатку йде різновидність документа, потім його зміст, наприклад, «Справка Электростроя о состоянии работ на Кизеловском строительстве на 1 апреля 1921 г.» В одних тільки зміст — «Пробный пуск Кизеловской электростанции», в інших — і різновидність і зміст, наприклад, «Отчет о результатах обследования Кизелстроя», але не відомий автор документа. Оце і є порушення єдиних принципів роботи над збірником — тут у цьому розумінні уніфікація не витримана.
Якщо упорядники згрупували документи про Кизелбуд, то треба було хоч в межах цієї групи витримати якийсь один принцип, чого упорядники не зробили. І так по всьому збірнику. В газетних документах вказаний тільки зміст, наприклад, «Крестьянин — инициатор электрификации деревни». Мабуть, це заголовок кореспондента. Звичайно, в деяких випадках можна зберігати найбільш цікаві, оригінальні авторські заголовки в газетних документах поряд з заголовком упорядника, але це як виняток. Якщо ж авторський заголовок виноситься упорядником як головний і єдиний, то треба в підрядковій примітці про це вказати: «Заголовок документа». Нумерації документів немає, відсутні реальні примітки, вони подані як підстрокові і т. д.
Такі «нововведення» є порушенням правил радянської археографії. Це гірший приклад того, як не треба робити збірники. Між іншим, так підготовлений і збірник документів «К истории плана электрификации Советской страны»[2].
- ↑ «Развитие электрификации Советской страны. 1921—1925», Сборник документов и материалов под редакцией И. А. Гладкова, составитель П. П. Ковалев, Госполитиздат, М., 1956.
- ↑ «К истории электрификации Советской страны», Сборник документов и материалов 1918—1920 гг., под редакцией И. А. Гладкова, составитель П. П. Ковалев, Госполитиздат, М, 1952.
