інформацій, а тільки дані про метеорологічні явища. Останні записи (1760 р.) зроблені без системи. Треба відзначити, що автори Поморянського літопису записували тільки сучасні їм події, не спиняючись на минулому[1].
Записки Григорія Гаванського. Священик з Годова (Зборівського району Тернопільської області) Григорій Гаванський складав «для пам’яті» записки, які охоплюють 1737 — 1791 рр.
Спостерігаючи різні події і явища, Гаванський особливу увагу приділяв побуту. Під 1740 р. він записує: «В цьому році наші руські ченці почали їсти м’ясо по монастирях, на трапезах, та бороди, вуса брити і по-німецьки ходити». «На той час у Бродах був гетьман польський йосиф Потоцький, вже дуже в літах, а жінку мав молоду; і були у фарі (католицькому костьолі) на службі божій руській, служив її тамошній намісник, на хорах співали з нот». Під 1756 р. літописець повідомляє'знову, що служили єзуїти, один з них мав казання українською мовою. Гаванський цікавився також історією. «Це записую на пам’ять що не могли знати, сила літ біщецькій церкві[2], тій, що її поставила свята цариця Єлена, коли мала війну з Буняком Солодивим, під іменем святих Гліба і Бориса,, синів Володимира, царя восточного, від брата рідного убитих. Тоді я, о. Григорій Гаванський, годівський парох, бувши у Біщі на відпусті в 1750 р. — був також в Біщі на той час бакалар з Поповець, з-під Почаєва, і показав мені у книжці, що записано старим монахом у Почаївському монастирі: що це діялося в 1180 році. То від того року до цього 1750 пройшло років 570. Цю церкву вже переставили, тільки ще давнього дерева є внизу кілька десятків штук». Минуле містечка Заруддя[3] він описує так: «Записую для пам’яті, що в містечку Зарудді в 1756 р..на зеленії свята почалися ярмарки. Але містечко дуже було підупало, бо бурмистер цього містечка ходив у ходаках, а як до князя Радзівілла носили право[4], пан дідич одягнув бурмистра в жупан і чобота, а він ніс на руках це право, бо право того містечка старше від поморянського і зборівського, ще від прабабки князя Радзівілла...» Завдяки таким побутовим подробицям, записки Гаванського становлять інтерес.
Ознайомившись із змістом галицьких літописів XVII — XVIII ст., можна зробити деякі висновки. У цей період літописання набрало досить широких розмірів: у багатьох місцях велись літописні записи, деякі з них переростали у розвинені літописи. Складачі літописів вважали своїм завданням запису-
