могу російського народу. Ці відокремлені події, записані в хронологічній послідовності, в сумі дають огляд історії українського народу. І часто це не тільки хронологічний перелік. Літописці підкреслювали значення найважливіших історичних подій, наприклад, війни 1648 р., походів проти турків, боротьби з шляхтою у XVIII ст.
До виникнення наукової історіографії літописи служили головним історичним джерелом.
Українські літописи XVI — XVIII ст., у тому числі західноукраїнські, що яскраво відбивають життя і боротьбу народних мас, до цього часу не були повністю зібрані і опубліковані.
Зібрання і видання цих цінних історичних пам’яток повинно стати завданням нашої історіографії.
Летописи являются одним из самых важных видов источников по истории Украины XVI — XVIII ст. В статье определены 50 местностей Галиции, в которых велись летописные записи. Анализ дошедших до нас летописных записей приводит к выводу, что летописание в XVI — XVIII ст. получило достаточно широкое развитие; во многих местах велись летописные записки, которые часто перерастали в развернутые летописи. Многие летописцы делали записи только о современных им событиях, но более образованные люди стремились собрать также сведения о прошлом. Общая черта летописей XVI — XVIII ст. та, что описываемые политические события группируются вокруг нескольких главных, таких как освободительная война 1648 — 1654 гг. и др.
По своему содержанию, внешней форме и общей направленности летописи составляют интересную группу литературно-публицистических памятников. Галицкое летописание развивалось: в тесных взаимосвязях с летописанием в других землях Украины и переплеталось с летописанием России и Белоруссии. На основе общих традиций возникла одна летописная школа, один литературный жанр. Близость авторов летописей с народными массами позволяет считать их произведения частью народного творчества, таких его видов, как апокрифы, легенды, пересказы.
