Сторінка:Історичні джерела та їх використання. Вип. 1 (1964).djvu/80

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


було добути; як на людей, так на худобу час важкий і дорогий передновок»[1].

Не приховуючи радості, літописець пише, що у 1768 р. «панов польских москалі с казаками єдних збили, а других в неволю забрали, як скот до Варшави загнали...»[2]

Багато літописних записів пройняті глибоким співчуттям до пригноблених. Так, оповідаючи про злочини польських конфедератів у 1769 p., літописець пише: «Жолніре вбилися под границі венгерскі, обози ставили, села палили, людей вішали невинних... превента з людей барзо моцно здерали... Ліси мусили люде зарубувати, в землі шанци брати. І в року 1770 тоє ж діялося, місяця іюлія статку рогатого з двох села забрали пултритя ста разом, люди барзо ляментовали...»[3] Літописні записи 1778 — 1779 pp. свідчать про знущання австрійських військ: «Австріаки почали будувати в Роздолі стайні для коней, людям неволю чинили... Угорське військо брало людей до війська, молодих парубків, плачі-заводи були»[4].

Але серед складачів літописів зустрічалися також прихильники експлуататорів, які вороже ставилися до визвольних прагнень селянства. Так, наприклад, перемиський літописець 1767 р. з презирством відзначає, що «на Україні збунтувалося великою лічбою гултайство» і переказує шляхетські видумки про жорстокість повстанців[5].

Галицьке літописання розвивалося у тісних зв’язках з літописанням інших земель України, а також Росії і Білорусії.

За своїм змістом, формою і загальною спрямованістю літописи цього періоду становлять цікаву групу літературно-публіцистичних пам’яток.

Створювані представниками братніх народів, історія яких має багато спільного, вони представляють єдину літописну школу, єдиний літературний жанр. Літописці часто вживали одну й ту ж фразу і вислови: «сонце мінилося», «земля тряслася», «татари спаскії», «перша саранча», «Хотинщина», «Віденщина».

Записані здебільшого людьми, близькими до народу, часто простими народними висловами, літописи можна вважати частиною народного письменства, так само, як апокрифи, легенди, перекази.

Вважаючи своїм завданням зберегти сучасні їм події «для пам’яті» майбутніх поколінь, літописці у своїх записах залишили яскраві факти пригнічення і насильств над українським народом з боку польських панів, напади турецьких і татарських орд, успішні виступи народних мас проти поневолювачів, допо-

  1. Свод. лет., III, стор. 106.
  2. Свод. лет., Ill, стор. 273.
  3. Свод. лет., III, стор. 288, 294.
  4. Свод. лет., IV, стор. 104, 121.
  5. Свод. лет., V, стор. 343.