Сторінка:Історичні джерела та їх використання. Вип. 1 (1964).djvu/95

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

квітні 1653 р. в Посольському приказі «говорили, что с ними наказано», керуючись при цьому інструкціями[1].

На переговорах посли, дотримуючись інструкцій, відмовлялись вести мову про проблеми, які виходили за межі поставленого завдання. Українські посли в Москві 1651 р. під час переговорів заявляли: «А опроч де того ни о чем с ними говорить не наказано»[2]. Крім цього, посли повинні були пам'ятати важливе застереження: «А беречься того, чтоб, буде об одну речь дважды спрашивати станут, слово в слово сказывать»[3]. В цьому, очевидно, виявлялася живуча традиція козацького війська, яка викладена в прислів'ї: «Посол, як міх, що всипано в нього, те висипле»[4].

Можна вважати, що письмові інструкції послам твердо ввійшли в практику. Причому інструкції-накази українським дипломатам за формою і характером відрізнялися від ще більш суворих наказів, що в той час давались російським послам, де розписувалося до деталей, що і коли говорити.[5] Взагалі в ті часи вважалось прийнятим, щоб посли викладали питання усно, а не читали інструкцію[6].

Крім письмових інструкцій, послам давались усні настанови. Про це збереглися згадки в численних документах. Так, наприклад, в листі до трансільванського князя Юрія Ракоці Б. Хмельницький 7 (17) листопада 1648 р. писав, що його посли «розкажуть про цю справу твоїй величності для кращої і яснішої бесіди та порозуміння усно, грунтовно і дуже точно. Ласкаво просимо дати повну віру всім їх словам»[7]. Лист, надісланий російському уряду з першим українським послом Федором Вешняком в травні 1649 р., був дуже коротким, але в ньому зазначалося, що послу доручено, щоб «з вашим царским величеством изустно разговорил и всю истину исповел, которому во всем царское величество поверят»[8]. Певно, в цих розповідях посол мав керуватися не лише письмовою інструкцією, але й усними настановами: Є дані, що аналогічні вказівки одержували інші посольства[9]. Таким чином, письмові інструкції не виключали усних настанов. Іноді усна настанова могла бути єдиною, коли

  1. «Воссоединение Украины с Россией», т. II, стар. 262—264.
  2. Там же, стор. 492.
  3. Акты ЮЗР, т. X, стор. 560.
  4. С. Голубев, Киевский митрополит Петр Могила, т. I, К., 1883, стор. 454.
  5. Див. «Воссоединение Украины с Россией», т. II, стор. 138—145, 255— 266; т. II,. стор. 267—275 та ін.
  6. Головний архів давніх актів у Варшаві, Радзівілловський архів, від. III, тека 9, № 1237.
  7. «Документи Богдана Хмельницького», стор. 84—85.
  8. «Воссоединение Украины с Россией», т. II, стор. 177.
  9. «Жерела…», т. VI, стор. 133—134; ЦДАДА, ф. Сношения России с Польшей, 1650, д. 8, арк. 142.