XV ст., але у своїх верхів'ях ця річка називається Ратачин[1]. Отже, корінь назви потоку спільний з назвою відомої річки Рата, притокою Буга.
Топоніми Яворівщини, підкреслюючи сільськогосподарський характер цієї землі, разом з тим дають матеріал про наявність рудного і деревообробного промислу, про шляхи. Велика кількість лісів у Яворівщині, багатство топонімії на межах з цими лісовими масивами дає підставу твердити, що ліси не уповільнювали залюднення обширної території між Городком і Любачевом, а, можливо, навіть навпаки — приваблювали поселенців, даючи їм додаткові економічні вигоди та надійний захист від нападу ворогів.
В цьому світлі аналіз топонімічного матеріалу повинен бути корисним для істориків, а особливо для археологів, яким вказуються досить точні сліди стародавніх поселень в околиці м. Яворова. Про це говорить, врешті, територіальне розміщення основних топонімів на гіпотетичному шляху з Підкарпаття через містечко Городок у Любачів. Шлях з Городка веде через села: Галичани, Речичани, Лісневичі, Бердихів, попри Прилбичі, через Брухналь і Чолгині в Яворів. На горі Буковина під Яворовом в Йосифінській метриці зафіксований топонім «старий Брухнальський гостинець», поруч нього поле «Городище», а вже за ставищем Кам'яна дорога.
Хоча й немає археологічних матеріалів про поселення в районі Городища, такі поселення, цілком ймовірно, існували. Адже туди йшов старий Брухнальський шлях, в той час як новий проходить дещо на захід від Буковини прямо на Греблянську дорогу. У метриці між грунтами селян називається кілька «неужиточних піскових горбів», які охоплюють Городище широким колом від Брухнальської дороги до Малого Передмістя, наче сторожові могили[2]. B актах розмежування від 1787 р. записані традиційні спогади старожилів про існування старовинних «заворів». Напрошується висновок, що на цьому місці, яке має назву Городище, було поселення, можливо, оборонного характеру.
Хто і коли зруйнував Городище? Сьогодні ще не можна дати відповідь на це питання. Очевидно, після загибелі оборонців Городища нове поселення посунулось на північний захід, на правий берег р. Шкло. Воно згодом виросло в місто і було з'єднане з Городоцьким шляхом довгою греблею. Протягом століть ця гребля вважалась частиною міської громади, в той час як межі окремих адміністративних громад (Великого і Малого Передмість) проходили зовсім близько від центра міс-
