царя люди многие и в судах да волохи» з правого берега, тобто тоді, коли вороги, нарешті, дістали можливість оточити загін Вишневецького, — він «с Хортитского острова… пошел в Черкасы — Канев»[1].
Справжнє місце і соціальне значення укріплення, яке спорудив Вишневецький на острові Малій Хортиці, часто пояснюється невірно. Цьому укріпленню всупереч незаперечним історичним даним інколи присвоюють значення і роль Запорізької Січі. Про нього писали не як про осине гніздо, звідки посилалися каральні загони для боротьби з вільнолюбними запорожцями, а як про головний оплот і батьківщину козачих вільностей.
Дехто з тих, що підносили магната Вишневецького на п'єдестал героїв Запоріжжя і всієї України, намагались за всяку ціну знайти укріплення 1556 р., видаючи його за кріпость запорізьких козаків, яка нібито була збудована з каменю за типом рицарських замків. Не знайшовши на Нижньому Придніпров'ї подібних споруд, вони почали твердити, що розміщені на Канцирській скелі залишки кріпості 1737 р., яка через нестачу м'якого грунту була споруджена із кам'яних брил, і є замок Вишневецького.
Ці «історики» не зважили навіть на те, що кріпость на Канцирській скелі, яка входила в число багатьох інших укріплень обширної системи оборони Хортицького табору 1736-1739 рр. під назвою Запорізька верф, була детально описана в ті ж роки воєнним інженером князем Мишецьким, який брав участь у будівництві руських редутів по Дніпру і в самій Новій Січі[2].
Найбільша Канцирська скеля, яка під час водопілля також набувала вигляду острова, мала площу до 13 гектарів. Вона знаходилася в зоні прицільного обстрілу з підвищених над нею ділянок правого берега і з крутих уступів західної частини острова Хортиці. А, за свідченням Боплана, стріли, пущені з татарських луків, летіли на 500-600 кроків, тобто, «вдвоє далі рушничної кулі»[3]. Стрілець із лука міг випустити до 12 стріл на хвилину[4], а убійна сила стріли була більша, ніж сила кулі з мушкета[5].
Враховуючи ці досить невигідні особливості Канцирської скелі-острівця, трудно повірити, щоб Вишневецький, відомий у свій час як досить досвідчений і грамотний воєначальник «муж ума пылкого, отважный и искусный в ратном деле», міг
- ↑ Летописец Нормантского. — Временник Московского общества истории и древностей Российских, кн. 5, стор. 116.
- ↑ С. И. Мишецкий. История о казаках запорожских. Одесса, 1852, стор. 67.
- ↑ Описание Украины. Сочинение Боплана…, стор. 35, 55.
- ↑ «Техника молодежи», 1963, № 2, стор. 40.
- ↑ Д. Хантер. Охотник. М., 1960, стор. 164.
