У двох скарбах другої половини XIV ст. (№ 2 та 3) було виявлено празькі гроші та галицькоруські напівгроші, у одному — лише галицькоруські напівгроші.
Руські напівгроші (срібло, проба приблизно 875): Казіміра III (1333—1370), Владислава Опольського (1372—1378), Людовика Угорського (1370—1382).
Руські денарії (мідь): Казіміра III, Владислава Опольського, Людовика Угорського.
Празькі гроші (срібло, проба від 845 до 938): Вацлава II (1278—1305), Яна І (1310—1346), Карла І (1346—1378).
Виходячи лише із складу скарбів, можна було б зробити висновок, що грошовий ринок Галицької Русі другої половини XIV ст. знав лише дві срібні монети: руські напівгроші та празькі гроші. Вони мирно співіснували в обігу, що пояснюється їх високопробністю (обидві монети карбувались з чистого, за технічними уявленнями тих часів, срібла). Завдяки цьому руський напівгріш легко укладався в метрологічну систему празького гроша[1]. В обох скарбах другої половини XIV ст. з переліченими монетами (№ 2 та 3) празькі гроші кількісно переважали над галицькоруськими срібними монетами. Проте цього не досить, щоб зробити висновок, що саме празькі гроші були основною монетою грошового ринку Галицької Русі.
У розглядуваний період празькі гроші були для місцевого населення більш звичною та авторитетною монетою, ніж галицькоруська, яка карбувалась порівняно короткий час. Через це празькі гроші могли нагромаджуватися більш охоче, ніж галицькоруські напівгроші, що призводило до переважання перших у монетних скарбах. Пройшло, мабуть, кілька десятків років, перш ніж місцеве населення почало довіряти галицько-руському монетному сріблу так само, як празьким грошам. В
- ↑ При торговельних угодах співвідношення між цими монетами встановлювалось досить просто — шляхом простого зважування. При цьому не потрібно було спочатку вираховувати кількість чистого срібла в монеті, як це робилось при порівнянні низькопробних польських напівгрошів з празькими грошами.
