Сторінка:Історичні джерела та їх використання. Вип. 7 (1972).pdf/95

Матеріал з Вікіджерел
Сталася проблема з вичиткою цієї сторінки

Серед праць словникового типу, які до деякої міри послужили взірцем для наших матеріалів, крім словників Вальтера і Шассана, слід назвати відомий з багатьох видань класичний словник скорочень латинської мови Адріано Каппеллі[1].

У цій статті підібрано матеріал, який при дальшому збільшенні та поглибленні може стати основою для вивчення історії розвитку латинського письма на найбільш віддалених периферіях його поширення. Цей невеликий матеріал може допомогти також у практичних цілях — при читанні документів розглядуваного періоду. У словничок включено 135 скорочень, виписаних з таких документальних матеріалів ЦДІА УРСР у Львові: фонди 1–18 (гродські та земські суди), які дають найбагатший матеріал для вивчення курсиву, фонд 52 (Магістрат міста Львова), фонд 131 (колекція грамот на пергаменті), окремі пергаментні документи фонду 134 (матеріали про шляхетські маєтки та становище в них селян XVI–XVIII ст.), фонд 181 (Ланцкоронські, графи), фонд 201 (греко-католицька митрополича консисторія у Львові) та ін. Слід зазначити, що в переліченому комплексі матеріалів переважають документи XV–XVI ст. Із XIV ст. походить найдавніша книга м. Львова за 1382–1389 рр.[2] та кілька десятків пергаментних грамот, а з XIII ст. — тільки одна булла папи Григорія IX[3]. Усі матеріали в основній своїй масі написані курсивом, тільки деякі документи — дипломатичним письмом. Крім цього, частина документів написана дипломатичним письмом з меншим або більшим впливом курсиву.

Слово, як видно з наведених матеріалів (див. таблицю), може скорочуватися трьома способами: 1) недописування слова або його усічення (суспенсія); 2) пропущення однієї або кількох літер (контракція); 3) за допомогою знаків, що мають спеціальне значення.

При скороченні слова, як правило, ставився знак скорочення, хоч непоодинокими є випадки, коли знаку немає. Загальний знак скорочення у вигляді риски вживається переважно у дипломатичному письмі, в курсивному він зустрічається дуже рідко. В останньому переважає знак у вигляді дуги. Загальні знаки скорочень у курсиві та дипломатичному письмі мають такі форми:

На місці цього тексту повинне бути зображення.
To use the entire page scan as a placeholder, edit this page and replace "{{missing image}}" with "{{raw image|Історичні джерела та їх використання. Вип. 7 (1972).pdf/95}}". Otherwise, if you are able to provide the image then please do so. For guidance, see en:Wikisource:Image guidelines and en:Help:Adding images.

[4][5]

та ін. (два останні знаки взяті з папських булл). Як видозміна загального знаку скорочення у вигляді риски у папській канцелярії вживалася риска з крапкою посередині[6].

При суспенсії відривається або не дописується кінцева частина слова, про що говорить знак скорочення, який при суспенсії, як правило не пропускається. Чим більше не дописано слово, тим важче його прочитати. Це підтверджується при розшифруванні сигл, тобто такому усіченні слова, коли залишається лише початкова буква. Недописування переважає в курсивному письмі актових книг, і загалом можна твердити що у курсиві порівняно з книжним письмом його більше.

Сигли, як крайній момент недописування слова, у письмі пергаментних грамот XIV–XV ст. зустрічаються рідко. У XVI ст. кількість їх збільшується. У курсивному письмі актових книг XIV–XV ст. сигл більше, ніж

  1. ↑ A. Cappelli. Lexicon abbreviaturarum quae in lapidibus, codicibus et chartis praesertim medii-aevi occurrunt. Dizionario di abbreviature latine ed italiane. Milano 1899.
  2. ↑ ЦДІА УРСР у Львові, ф. 52, оп. 2, спр. 1.
  3. ↑ Там же, ф. 131, оп. 1, спр. 1.
  4. ↑ Там же, ф. 134, оп. 2, спр. 155.
  5. ↑ Там же, ф. 131, оп. 2, спр. 13.
  6. ↑ Там же, ф. 131, оп. 2, спр. 79.
Отримано з https://uk.wikisource.org/w/index.php?title=Сторінка:Історичні_джерела_та_їх_використання._Вип._7_(1972).pdf/95&oldid=235543