Сторінка:Історичні піснї українського народа. 1908.pdf/10

Одну взяли попри конї,
Попри конї на ременї;
Другу взяли попри возї,
Попри возї на мотузї;
Третю взяли в чорні мажі…
Що ї взяли попри конї,
Попри конї на ременї,
Тота плаче: „Ой, Боже мій!
Косо моя жовтенькая!
Не мати тя розчісує,
Візник бичем розтріпує!“
Що ї взяли попри возї,
Попри возї на мотузї,
Тота кричить:
„Ой, Боже мій! Ніжки мої,
Ніяки мої біленькії!
Не мати вас умиває,
Пісок пальцї розїдає,
Кровця пучки заливає!“
Що ї взяли в чорні мажі,
Тота плаче, тота кричить:
„Ой, Боже мій! Очка мої,
Очка мої чорненькії!
Тільки краю проходили,
А білий сьвіт не видїли! “

 

4.

Ой, у полї береза стояла,
На березї зозуля кувала,
Питала ся зозуля берези:
— „Чом береза біла, не зелена?“
— Як я маю зеленою бути?
Підомною стояли Татари,
Шабельками гиля обтинали,
Ясненькії огнї розкладали
Копитами землю ґрасували,
З під коріня води добували,
Вороного коня напували…“