Ой, по горах снїги лежать,
По долинах води стоять,
А по шляхах маки цьвітуть;
Тож не маки червоненькі,
То козаки молоденькі,
Битим шляхом у Крим ідуть…
Гомін, гомін по діброві,
Туман поле покриває,
Мати сина прикликає.
— „Вернись, сину до домоньку,
Змию тобі головоньку.“
— „Ізмий, мамо, сама собі,
Або моїй рідній сестрі,
Мене змиють дрібні дощі,
А розчешуть густі терни,
А висушить ясне сонце,
А розкуйдить буйний вітер!“
— „Вернись, синку, до домоньку,
Постелю ти постелоньку.“
— „Стели, мати, сама собі.
Або моїй рідній сестрі;
Я постелю сїрачину,
А в головах кулачину,
А вкрию ся калиновим листом
Та не розстану ся з товариством.
Доведеть ся, мамо,
В степу ночувати,
Чорненькими кучерами
Степи устеляти,
