Ґрунти, великі маєтки збувати,
Скарби збирати, —
Та не знати муть, де в якій тяжкій неволи турецькій синів своїх шукати:
Що сюди нїхто не заходжає,
І люд хрещений не заїзджає,
Тільки соколи ясненькі лїтають,
На темници сїдають,
Жалібно квилять-проквиляють.
Нас всїх бідних невольників у тяжкій неволи турецькій —
Добрим здоровлєм навіщають“.
Баша турецький, бусурманський,
Недовірок християнський,
По ринку він походжає
Він сам добре теє зачуває.
На слуги свої, на Турки-яничари зо зла гукає:
„Кажу я вам, Турки-яничари, добре ви дбайте!
Із ряду до ряду захожайте,
По три пучки тернини і червоної таволги[1]) набибирайте,
Бідного невольника по тричи в однім місци затинайте!“
Тодї слуги, слуги, Турки-яничари,
Добре дбали,
Із ряду до ряду заходжали,
По три пучки тернини і червоної таволги у руки набирали,
По тричи в однім місци бідного невольника затинали,
Тїло біле козацьке, молодецьке коло жовтої кости оббивали,
Кров християнську неповинно проливали.
Стали бідні невольники на собі кров добачати,
Стали землю турецьку, віру бусурманську
Клясти-проклинати:
„Ти земле турецька, віро бусурманська,
Ти розлуко християнська!
Не одного ти розлучила мужа з женою,
Брата з сестрою,
