|
Ой, годї вам, вражі Ляхи, |
Розлили ся круті бережечки,
Гей, гей, по роздолї,
Пожурились славні козаченьки у неволї.
Гей, ви хлопцї ви добрі молодцї, не журіть ся,
Посїдлайте конї воронії, — садовіть ся.
Та поїдем у чистеє поле, у Варшаву,
Та наберем червоної китайки, та на славу!
Гей, щоб наша червона китайка не злиняла,
Та щоб наша козацькая слава не пропала,
Гей, щоб наша червона китайка червонїла,
А щоб наша козацькая слава не змарнїла!
Гей, у лузї червона калина похилила ся,
Чогось наша славна Україна зажурила ся…
А миж тую червону калину піднїмемо,
А миж нашу славну Україну.
Гей, гей, розвеселимо!
Ой, на біду, на горе козак уродив ся,
В чистім полї, край дороги ляшкам знадобив ся.
У недїленьку в ранцї, тай славонька стала:
Взяли ляшки сїромаху забили в кайдани,
Що на ноги кайдани, на руки скриницї,
Посадили сїромаху в темнії темницї.
Приїзджає жовнїр, став його питати:
„Чи є в тебе, козаченьку, отець, рідна мати?“
„Ой, Великий Луг — батько, а Сїч моя мати!
А ви менї не пани, а я вам не хлопець,
Догадайтесь сини вражі, що я Запорожець!“
|
Чи не той то хміль, що коло тичин вєть ся? |
