Чи не той то хміль, що у ниві кисне?
Ой, той то Хмельницький, що ляшеньків тисне!
Гей, поїхав Хмельницький до Жовтого Броду,
Гей, неоден Лях лежить головою в воду!
Не пий Хмельницький дуже тої жовтої води,
Іде Ляхів сорок тисяч хорошої вроди.
„А я Ляхів не бою ся і гадки не маю,
За собою великую потугу я знаю,
І ще татарськую орду за собою веду,
А все, вражі Ляхи, на вашу біду!“
Утїкали Ляхи, погубили шуби…
Гей, неоден Лях лежить, вищіривши зуби!
Становили собі Ляхи дубовії хати,
Прийдеть ся ляшенькам в Польщу утїкати!
Утїкали Ляхів великії полки,
Їли Ляхів собаки і сїрії вовки.
Гей, там поле, а на полї цьвіти:
Не по однім Ляху заплакали дїти.
Гей, там річка, через річку глиця[1],
Не по однім Ляху зісталась вдовиця.
