Чом ви не дожидаєте,
Нашого пива не допиваєте?“
Гей, обізветь ся пан Хмельницький,
Отаман-батько чигиринський:
„Гей, друзї молодцї, братя козаки-Запорожцї,
Добре знайте, борзо гадайте,
Від села Ситників до города Корсуня
Шлях канавою[1] перекопайте,
Потоцького піймайте, менї в руки подайте!“
Тодї козаки Ляхів доганяли,
Пана Потоцького піймали, як барана звязали
Та перед Хмельницького гетьмана примчали:
„Гей Потоцький, Потоцький!
Чом у тебе й досї розум жіноцький?
Не годиш ся-ж ти воювати!
Не вмів ти єси в Подільськім Камінцї пробувати,
Печеного поросяти, курицї з перцем
Та з шапраном уживати;
А тепер не зумієш ти з нами козаками воювати
І житньої соломахи з тулузком уплїтати!
Хиба велю тебе до рук кримському хану дати,
Щоб навчили тебе Кримцї-нагаї
Сирої кобилини жовати,
Або житньої соломахи
Бузиновим молоком запивати!“
Тодї Ляхи чогось догадались,
На Жидів нарікали:
„Гей, ви, Жидове, поганські синове!
На що то ви великий бунт, тревогу зривали.
На милю по три корчми становили,
Великії мита брали:
Від возового по пів-золотого,
Від пішого по два гроші,
А ще не минали й сердешного старця, —
Відбирали пшоно та яйця!
А тепер ви тії скарби збирайте
Та Хмельницького єднайте.
А то, як не будете Хмельницького єднати,
