Ой, пише Москаль листи до кошового: „Ой ідїть до нас жити,
Що віддам землю та по прежньому, по Днїстер границю.“
— „Ой, брешеш, брешеш превражий Москалю, се-ж ти хочеш обманити;
Ой, як підемо в твою землю, то будеш лоби голити!“
„Ой, не бійте ся славні Запорожцї, та сього-нїчого,
Ще-ж я в свойому білому царстві та не зрадив нїкого.“
Ой, уже-ж то славні Запорожцї та й невеселі стали,
Ой, облягли їх, облягли Москалї всїма сторонами.
— „Уклонились тому Москалеви, а ще ми його не знали.
Кругом церкви, церкви сїчової та й калавуром[1] стали,
Ой, сьвященику, отцю Владимиру, служити[2] не дали,
Вражі пани, русскі[3] ґенерали, єретичі сини,
Край веселий, степи широкий тай занапастили!“
Тече річка невеличка, та підливає кручі;
Заплакали Запорожцї та в Туреччину йдучи.
Ой, хоч пропало славне Запороже, та не пропала слава!
