родлї (над Бугом, 1413) і там дістали литовскі бояри, котрі приняли католицку віру, права польскої шляхти, стали дїдичами своїх дібр і діставали високі уряди. Про важнїйші справи Литви і Польщі мав радити спільний сойм. Так перемагав щораз більше польский вплив на Литві і в руских землях. Витовт намагав ся ще удержати самостійність і окремішність Литовско-рускої держави, думав навіть про королївский титул, але се єму не повело ся осягнути і він небавом умер (1430 р.). Самостійність і независимість Литовско-рускої держави встоював після смерти Витовта Ягайлів брат Свитригайло і опирав ся в завзятій народній і релїґійній боротьбі на рускім народї. Литовскі вельможі і рускі князї вибирали для литовско-рускої держави окремих великих князїв, щоби тим віддїляти Литву від Польщі, а Поляки знов, щоби не допустити до розриву унїї (злуки Литви з Польщею) вибирали все великих князїв литовских польскими королями. Литва і Польща мали отже все одного спільного володаря, яко дві рівнорядні держави, доки остаточно через унїю переведену на соймі в Люблинї 1569 р. зовсїм не упала самостійність і окремішність Литовско-рускої держави.
Справа цїлковитої злуки Литви з Польщею була для Поляків тим пильнїйшою, коли польским королем був останний з Ягайлового роду Жигмонт Август, котрий не мав дїтий і з єго смертю могла та связь розірвати ся. Довго опирали ся литовскі і рускі вельможі такій злуцї, але королеви повело ся приєднати визначнїйших вельмож, а сї потягнули за собою инших руских панів. На соймі в Люблинї 1569 підписали они унїю, се є злуку Литви і Польщі в одну державу з одним спільним володарем в особі польского
