Поступово розширювались масштаби житлового будівництва. Почали з'являтися 3—5-поверхові будинки на багатьох вулицях. Вінниця ставала сучасним соціалістичним містом. Напередодні Великої Вітчизняної війни тут було 6002 житлові будинки, проживало близько 100 тис. чоловік[1].
Місцеві органи приділяли багато уваги задоволенню потреб міста в електроенергії. У 1934 році була побудована паротурбінна електростанція, яка значно зміцнила енергетичне господарство міста. Виробництво електроенергії в останньому передвоєнному році досягло 26,2 млн. кіловат-годин. Але для зростаючих потреб населення електроенергії не вистачало.
Одним з невідкладних завдань було докорінне поліпшення водопостачання, бо потреби жителів у фільтрованій воді задовольнялися погано. В 1940 році здано в експлуатацію новий водогін. Довжина водогінної мережі досягла 57,5 км. Проблема постачання населення доброякісною водою була розв'язана.
З 1932 року почалась реконструкція трамвайного господарства — споруджуються нові лінії, поповнюється вагонний парк. Це забезпечило перевезення понад 10 млн. чоловік на рік. До послуг населення стали легкові та вантажні таксі. В жовтні 1940 року здано в експлуатацію новий залізничний вокзал.
У зв'язку з розвитком міста виникали нові вулиці, площі. Довжина міських вулиць у 1941 році перевищила 113 км. Капітально були відремонтовані вулиці Котовського, Дзержинського, Першотравнева, Ворошилова, Пирогова. Змінила своє обличчя центральна магістраль Вінниці — вулиця Леніна. Вона була значно розширена і заново замощена. Поліпшувалось вуличне освітлення. В ці роки місто покривалося зеленим убранням. На місці саду, що до революції належав царському генералу, виріс міський парк культури і відпочинку, якому присвоєно ім'я Максима Горького. У парку працювали 2 кінотеатри, естрада, читальні, танцювальні майданчики. В різних районах міста виникали нові сквери. В 1940 році міські зелені насадження становили 203,2 гектара.
Дедалі поліпшувалась організація радянської торгівлі. Ще в роки першої п'ятирічки торгівля у місті проводилася головним чином органами споживчої кооперації. Розвивалася також колгоспна торгівля. В 1936 році торговельна мережа міста поповнюється державними спеціалізованими магазинами для продажу населенню м'ясних, рибних, овочевих, молочних та інших продуктів, що сприяло дальшому збільшенню обсягу роздрібного товарообігу. Питома вага державної торгівлі набирала все більших розмірів.
Органи Радянської влади весь час дбали про охорону здоров'я трудящих. У місті зростала мережа лікувальних закладів, збільшувалась кількість медичних працівників. З 1934 року у Вінниці почала працювати інфекційна лікарня, згодом закінчилось будівництво двох пологових будинків. Напередодні Великої Вітчизняної війни у місті функціонувало 10 лікарень на 2,5 тис. ліжок, 2 пологові будинки, 6 поліклінік, 3 водолікарні, протитуберкульозний диспансер та інші лікувальні заклади. На підприємствах працювали медпункти. В порівнянні з 1913 роком кількість лікарняних ліжок збільшилась у місті майже в 40 разів. На початок 1941 року в місті працювало 327 лікарів — майже в 15 разів більше, ніж у 1913 році.
Серйозна увага приділялася народній освіті. Міська Рада дбала, щоб усіх дітей охопити школою, щоб не було неписьменних серед населення. На кінець другої п'ятирічки неписьменність у Вінниці в основному ліквідували. Перед війною в 26 міських школах навчалося 12 655 дітей. Популярністю користувалася дитяча музична студія. Щоб задовольнити зростаючі потреби учнівської молоді, її перетворили на музичну школу. Велику допомогу школам у навчально-виховній роботі надавав міський палац піонерів, відкритий у 1935 році. 62 юннати палацу брали участь у Всесоюзній сільськогосподарській виставці. У місті працювали дитяча технічна
- ↑ Вінниця. Історичний нарис, стор. 220—221.
