та туристсько-екскурсійна станції, будинок художнього виховання, спортивні товариства.
Педагогічні кадри все більше поповнював Вінницький інститут соціального виховання, відкритий у 1930 році, який через три роки був реорганізований у педагогічний інститут. У ньому навчалося близько 2,5 тис. студентів.
Вінниця стала одним з центрів підготовки фахівців у галузі охорони здоров'я. В 1932 році тут організовано філіал заочного медичного інституту, а через рік відкрито стаціонарний медичний інститут. Для нього споруджувався великий корпус. На кінець 1940 року в інституті навчалося близько 1800 студентів. До війни він підготував 990 лікарів. Зважаючи на потребу в медичних працівниках середньої ланки, у Вінниці ще в 1929 році створили медичний, а в 1932 році — психоневрологічний технікуми. Після реорганізації вони злилися в середню фельдшерсько-акушерську школу. В місті відкрилася зуболікарська школа. Розширювались масштаби підготовки фельдшерів, зубних лікарів та інших медпрацівників. Тільки за передвоєнне десятиріччя середню медичну освіту у місті здобули близько двох тисяч чоловік.
З 1930 року у Вінниці почалися заняття в технікумі комунального будівництва. На базі профшколи створено індустріальний технікум. Останній пізніше реорганізовано на енерготехнікум. В 1935 році плодоовочевий технікум перетворено на технікум радянської торгівлі. Працювала також вища комуністична сільськогосподарська школа. В роки третьої п'ятирічки вона стала сільськогосподарським технікумом. З 1939 року розпочалися заняття у вечірній консерваторії. За період довоєнних п'ятирічок середні спеціальні навчальні заклади міста закінчили близько 10 тис. чоловік.
Підготовку спеціалістів у вузах і технікумах здійснювала велика група професорів і викладачів. Справжніми фахівцями цієї справи стали: ректор вищої сільськогосподарської комуністичної школи К. Д. Топорков, директор педінституту Я. К. Литвинов, професори медичного інституту В. С. Шкляр, М. М. Болярський та інші.
У місті працювало 53 бібліотеки з книжковим фондом понад 600 тис. примірників. Справжнім центром пропаганди політичних і наукових знань стала обласна наукова бібліотека ім. К. А. Тімірязєва, для якої збудували спеціальне приміщення по вулиці Леніна.
В культурному житті населення міста важливу роль відіграли кінотеатри, музеї, клуби, радіо. Популярним став будинок Червоної Армії, відкритий наприкінці 1925 року. Він обслуговував не лише військові частини, а й цивільне населення. Його роботі пильну увагу приділяв визначний радянський військовий діяч, командир 17-го стрілецького корпусу Я. Ф. Фабріціус, що близько трьох років проживав у Вінниці. Свого командира любили й поважали бійці. Вони обрали його почесним червоноармійцем. Про високий авторитет та повагу трудящих міста до Яна Фабріціуса свідчить те, що його неодноразово обирали до складу республіканських та місцевих партійних і радянських органів[1].
Успішно розгортав роботу міський радіовузол, зростала кількість радіоточок. Перед війною їх було 11 тисяч. З 1933 року функціонує вінницька радіостанція. Перший звуковий кінотеатр відкрили в 1931 році. Кінокартини демонструвалися також у робітничих клубах, навчальних закладах.
Серед культурних закладів міста відзначалися обласний краєзнавчий та літературно-меморіальний музей М. М. Коцюбинського. Вони з року в рік збагачувалися новими експонатами, цінними документальними матеріалами. 1934 року в краєзнавчому музеї було зібрано понад 12 тисяч експонатів. Екскурсанти мали змогу оглянути художні роботи О. А. Кіпренського, І. К. Айвазовського, І. М. Крам-
- ↑ Вінницький облдержархів, ф. Р-151, оп. 1, спр. 126, арк. 1, 4; ф. Р-254, оп. 1, спр. 135, арк. 19.
