був відряджений у Москву, де особисто доповідав про патріотичні справи вінницьких підпільників, про будівництво ставки Гітлера під Вінницею[1].
Наприкінці серпня 1942 року вінницькі патріоти зазнали тяжких втрат. Гітлерівцям вдалося вислідити і заарештувати багатьох підпільників. Тоді потрапило в тюрми, табори смерті і загинуло близько 100 чоловік[2]. Але на місце загиблих ставали нові бійці проти загарбників.
Багато радянських бійців, жителів міста врятувала патріотична група «Медик», на чолі якої стояв лікар С. П. Белканія, нині доцент медичного інституту. Учасники групи обладнали підпільний медичний пункт, де подавали допомогу пораненим, хворим, утікачам з таборів. Підпільники регулярно постачали партизанським загонам медикаменти. Червона Армія, долаючи впертий опір ворога, в березні 1944 року наблизилась до Вінниці. На світанку 16 березня підрозділи 305-ї стрілецької дивізії Червоної Армії в районі с. Лаврівки форсували Південний Буг і створили плацдарм на західному березі річки. Ворог чинив шалений опір, неодноразово переходив у контратаки. Розширивши плацдарм, радянські війська 18 березня підійшли до північно-західної околиці міста. Після очищення від ворога Замостя, частини 241-ї та 211-ї дивізій, а також 70-ї гвардійської дивізії, що вели бої за місто, не затримуючись, рушили в наступ. Розгром ворога в центральній частині міста та остаточне його визволення здійснювала 183-я стрілецька дивізія, яка розташувалася вздовж східного берега Південного Бугу. 19 березня підрозділи цієї дивізії форсували річку в районі П'ятничан і Садків. Відступаючи з Вінниці, гітлерівці підірвали й підпалили ряд будівель. У місті спалахнули пожежі. Цілу ніч не вщухали бої за переправи через річку. 20 березня Вінниця назавжди стала вільною[3]. Майже весь гарнізон німецько-фашистських військ було знищено. Разом з частинами Червоної Армії до міста ввійшли партизани.
В боях за визволення Вінниці радянські воїни виявили справжній героїзм і відвагу. Бронебійник Онуфрій Войцехівський вступив у єдиноборство з трьома німецькими танками і вийшов переможцем. Комсомольці Кухенко, Григоріаді та інші бійці увірвались до міста по уламках підірваного мосту, перебрались на протилежний берег Південного Бугу і забезпечили переправу всього підрозділу[4]. Льотчики авіаційних з'єднань генералів С. Я. Красовського і М. П. Каманіна, незважаючи на те, що навколо міста було сконцентровано багато зенітної артилерії і ворожих винищувачів, успішно бомбардували опорні пункти ворога. Хоробро воював у повітряних боях над містом підрозділ вінничанина, Героя Радянського Союзу капітана І. Л. Могильчака.
Далеко від рідного міста на різних фронтах Великої Вітчизняної війни мужньо билися з ворогом тисячі вінничан. Чимало з них було відзначено урядовими нагородами, а льотчикам, вихованцям Вінницького аероклубу В. Т. Топольському, Г. І. Герману, П. А. Колеснику, В. Я. Хасіну, присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
Гітлерівці завдали місту величезних збитків, які становили майже 500 млн. крб. З 50 промислових підприємств, що існували до війни, тільки 10 вціліло,
