ський клуб[1]. За час свого «хазяйнування» гітлерівські головорізи лише у Вінниці знищили близько 42 тис. чоловік мирного населення і вигнали на каторжні роботи 13 400 чоловік.[2]
Безмежна любов радянських людей до своєї соціалістичної Батьківщини, глибока їх ненависть до гітлерівських поневолювачів надихали патріотів на священну визвольну боротьбу. У Вінниці створювалися антифашистські організації й групи, діяльність яких спрямовував підпільний центр. Енергійно працювала підпільна організація, яку очолював І. В. Бевз. Активними учасниками її були комсомольці Л. С. Ратушна, І. О. Войцехівський, Н. Медвідь, І. В. Бутенко, Н. Рудь. Центр організації містився в бібліотеці ім. Крупської. Підпільники проводили агітаційну роботу серед населення міста, здійснювали диверсії, здобували зброю для партизанів. За ініціативою І. В. Бевза радянські патріоти біля Вінниці підірвали 2 ешелони, які прямували на фронт з фашистськими солдатами і військовою технікою, на станції вивели з ладу обладнання зв'язку. Енергійно працювала в підпіллі Л. С. Ратушна. З перших днів війни вона залишила навчання в Московському університеті і пішла добровольцем у Червону Армію. В бою була тяжко поранена і потрапила в полон, але з фашистського табору втекла і добралася до рідного міста Вінниці. Тут комсомолка виконувала всі доручення І. В. Бевза, підпільникам виготовляла фальшиві документи, вела розвідку, допомагала друкувати й розповсюджувати листівки.
Одночасно на м'ясокомбінаті діяла підпільна група під керівництвом І. В. Рибалки (Колпакова). Підпільники Л. І. Гречко, М. П. Коваленко, О. В. Кокорєв та інші на залізничній станції здійснили ряд диверсій на перегонах Голендри — Гулівці, Калинівка — Голендри та станції Вінниця. Було знищено чимало цистерн з пальним, живої сили ворога, неодноразово припинявся рух поїздів[3]. До початку 1942 року у Вінниці нараховувалось 18 підпільних організацій і груп[4], до яких входило близько 300 чоловік.
У зв'язку з тим, що поблизу Вінниці (недалеко від села Коло-Михайлівки) було розташовано ставку Гітлера, в місті зосереджувалось багато есесівських частин, загонів гестапо та різних шпигунів. Це ускладнювало дії підпільників. Однак боротьба тривала. Вінницькі підпільники налагодили зв'язки з партизанськими загонами, що діяли на території області, передавали народним месникам розвідувальні відомості, готували резерви для поповнення загонів, постачали їх медикаментами й продуктами харчування. Вони також налагодили зв'язок з підпільними організаціями, що діяли в Немирівському, Жмеринському, Козятинському, Гайсинському та інших районах області.
В травні 1942 року вчитель П. П. Мельник організував молодіжну бойову групу члени якої С. О. Семенець, Ю. І. Курій та інші розповсюджували листівки, добували зброю для партизанів, організовували диверсії[5].
Влітку того ж року міський партійний центр для встановлення зв'язку з великою землею посилає зв'язкових І. Я. Бялера, Г. Т. Прокудіна та Г. А. Бондаря в білоруські ліси для того, щоб за допомогою місцевих партизанів зв'язатися з Центральним штабом партизанського руху в Москві. Один з них — Г. Т. Прокудін
