міське товариство «Знання». До його складу ввійшли професори та викладачі вузів, лікарі, вчителі, інженери, працівники партійних організацій. Багато вінничан навчалося у вечірньому університеті марксизму-ленінізму при міськкомі КП України.
Розгорталася робота в палацах культури, клубах, бібліотеках, кінотеатрах. Чудовим подарунком став споруджений палац культури хіміків. Тут читаються лекції, проводяться бесіди, концерти, вечори відпочинку, демонструються кінофільми, працюють музичний, драматичний, хореографічний та інші гуртки художньої самодіяльності. У Вінниці 1957 року відбувся перший обласний фестиваль молоді, в якому взяли участь тисячі обдарованих співаків, декламаторів, танцюристів, музикантів.
На повну силу в післявоєнний період розгорнув творчу роботу колектив музично-драматичного театру. В його репертуарі були п'єси радянських драматургів, а також твори української, російської і зарубіжної класики. Разом з театром плідно працював місцевий драматург Микола Зарудний, п'єси якого ставились на сцені. Вінницькі артисти виїжджали на гастролі в райони області, у Москву, Ленінград, Київ, Мінськ, Челябінськ, Хабаровськ тощо.
В цей же час у містах і селах області виступали вінницькі творчі колективи — капела бандуристів, 2 естрадні бригади філармонії, ляльковий театр.
На міцні осередки науково-культурної роботи перетворилися вінницькі музеї. Загальне уявлення про історію й природу краю дає експозиція обласного краєзнавчого музею. В окремому залі представлене самодіяльне образотворче та декоративно-прикладне мистецтво народних умільців, що живуть і працюють на Вінниччині. Увагу відвідувачів особливо привертають роботи видатного майстра художньої кераміки Івана Гончара, вишивальниці Одарки Сидоренко, різьбяра по дереву Володимира Дороша.
Поблизу Вінниці у мальовничій місцевості розташовані будинок і садиба, де жив і працював російський хірург М. І. Пирогов. З 1947 року музей-садибу було відкрито для широкого огляду трудящих. На відстані 1,5 км звідси знаходиться склеп, де покоїться набальзамоване його тіло. В 1971 році на одній з площ міста, що розташована на початку вулиці М. І. Пирогова, встановлено пам'ятник великому вченому.
Ще швидше розвивалася економіка й культура Вінниці в період семирічки і восьмої п'ятирічки. Обласний центр перетворювався на місто машинобудівників, хіміків, будівельників. З роками підвищувалася продуктивність праці на підприємствах, народжувалися нові патріотичні починання, що забезпечувало успішне виконання виробничих планів. У місті розгорталося змагання за право називатися бригадами й ударниками комуністичної праці. Не тільки окремі трудівники, але й цілі колективи прийняли девіз: «Жити і працювати по-комуністичному!». У змаганні робітники взуттєвої фабрики досягли великих трудових успіхів, і в 1960 році колективу було присвоєно звання підприємства комуністичної праці. Це звання вінницькі взуттєвики підтверджували з року в рік. 1961 року у змаганні за право називатися бригадами й ударниками комуністичної праці брали участь 16 тисяч робітників міста. 322 бригади і 1690 робітників були удостоєні цієї високої честі.
Наслідуючи славний почин Валентини Гаганової, передовики виробництва — апаратник сірчанокислотного цеху О. М. Сушинський, робітник олієжиркомбінату
