І. А. Лихий та багато інших перейшли працювати на відстаючі ділянки виробництва і вивели їх в число передових.
Колективи заводів і фабрик, будов шукали й знаходили все нові резерви виробництва. На підприємствах міста розгорталася боротьба за «українську годину». Робітничі колективи брали зобов'язання виконувати денну норму не за сім, а за шість годин. За рахунок цього на підприємствах у 1963 році було вироблено надпланової продукції майже на 5 млн. карбованців.
У виробничий прогрес творчу думку вносили вінницькі раціоналізатори. В 1961 році на підприємствах міста їх налічувалося понад 2100 чоловік. За рік вони подали майже 4000 пропозицій, з яких 2200 впроваджено у виробництво, що дозволило зекономити близько 900 тис. карбованців.
Уже в перші роки семирічки на підприємствах Вінниці були здійснені великі роботи, пов'язані з дальшим технічним прогресом: на багатьох заводах і фабриках встановлені автоматичні і напівавтоматичні верстати, автоматичні та потокові лінії, здійснено модернізацію машин і агрегатів. Це дало змогу збільшити випуск продукції та підвищити її якість.
Визначною подією в житті трудящих міста було відзначення в 1962 році історичного ювілею — 600-річчя заснування Вінниці. На честь цієї знаменної події розгорталося соціалістичне змагання за дострокове виконання виробничих планів, за перетворення обласного центру в зразкове місто високої культури. На підприємствах, в культурно-освітніх закладах, установах проходили збори, організовувались концерти, художні виставки. 17 грудня відбулося урочисте засідання міської Ради депутатів трудящих з участю партійних, профспілкових, комсомольських та інших громадських організацій. Вінничан тепло вітали посланці багатьох міст Радянського Союзу, моряки танкера «Вінниця». Від імені дружнього польського народу трудящих Вінниці привітала делегація Келецького воєводства ПНР, що прибула в гості. Радісне свято продемонструвало єдність і згуртованість трудящих Вінниці, їх волю до боротьби за перетворення в життя грандіозних планів побудови комуністичного суспільства в нашій країні.
До числа діючих ставали все нові підприємства — завод залізобетонних конструкцій, швейна фабрика № 2 та ін. Новими цехами збагатились хімічний комбінат, агрегатний, інструментальний, електротехнічний заводи, взуттєве об'єднання ім. Щорса, м'ясокомбінат. Олієжиркомбінат за роки семирічки збільшив випуск продукції в 6 разів. А на всіх підприємствах Вінниці за 1959—1965 роки зріс обсяг продукції вдвоє.
Впроваджуючи найновіші науково-технічні та інженерні досягнення, зокрема автоматичні лінії, постійно дбаючи про піднесення продуктивності праці, вінницькі підприємства з року в рік удосконалюють виробничий процес, поліпшують якість продукції, розширяють її асортимент.
З напівкустарної механічної майстерні до великого, оснащеного найновішим технологічним обладнанням підприємства, виріс Вінницький завод тракторних агрегатів. Продукція, яку випускає його колектив, йде для сільськогосподарського машинобудування. Коли Таганрозький самохідний комбайн було відзначено на Всесвітній виставці в Брюсселі призом, вінничани із задоволенням написали своїм колегам: «Разом з вами ми теж пишаємося тим, що в створенні цієї машини брав участь і колектив нашого агрегатного...»[1].
Вінницькі агрегатники першими в області перейшли на нову систему планування й економічного стимулювання. У перший рік роботи по-новому завод одержав
- ↑ Вінниччина в семирічці. Вінниця, 1959, стор. 5.
