25 березня 1944 року бійці 203-го стрілецького полку 70-ї дивізії визволили Бар від німецьких загарбників. У боях за місто загинуло 453 воїни Червоної Армії, їх поховано в центрі міського парку в братській могилі. Окупанти завдали великих збитків народному господарству міста. Вони вивезли із спиртового та інших заводів цінне устаткування, пограбували всі культурно-освітні заклади. Під час відступу гітлерівці зруйнували машинобудівний завод, спалили районний клуб, сотні житлових будинків.
З переходом до мирного життя відновили свою діяльність органи Радянської влади — райвиконком, міська і сільська Ради, на підприємствах створювались партійні, профспілкові і комсомольські організації. Щоб допомогти діючим військам Червоної Армії швидше розбити ворога, робітники машинобудівного заводу ремонтували танки, автомашини. Трудящі міста збирали гроші на побудову танкової колони[1], будівництво ескадрильї «Прапор перемоги», подавали допомогу сім'ям фронтовиків. На спиртовому заводі в червні 1944 року робітники й службовці внесли триденний заробіток на користь родин фронтовиків, забезпечили їх на зиму паливом, допомогли хлібом[2]. Цього року відновили виробничу діяльність цегельний завод, електростанція, промкомбінат з 11 цехами, артілі індивідуального шиття, окремі цехи машинобудівного заводу, цукровий і спиртовий заводи.
Включившись у соціалістичне змагання за дострокове виконання плану четвертої п'ятирічки, колектив машинобудівного заводу виконав п'ятирічку за 4 роки і 5 місяців, а 50 робітників підприємства — за 2 і 3 роки. В 1947 році 127 робіт¬ ників заводу стали стахановцями, а 60 — ударниками праці.
Не легко доводилося відроджувати сільське господарство. Окупанти зруйнували будівлі колгоспів, вивезли трактори, забрали коней, корів та іншу худобу. На початку 1945 року колгоспи ім. Фрунзе та «Єврейський хлібороб», які об'єднували 104 господарства, мали лише 18 голів великої рогатої худоби, 52 коней, незначну кількість сільськогосподарського реманенту[3]. Незважаючи на недостатню забезпеченість тяглом і знаряддям, колгоспи засіяли майже всі довоєнні площі. 1950 року обидва барські колгоспи об'єдналися в одну сільськогосподарську артіль — ім. Фрунзе. Через кілька місяців колгосп ім. Фрунзе злився з артіллю ім. 13-річчя Жовтня села Хутора Комаровецького (нині село Гайове).
Було зроблено перші кроки щодо відбудови медичних і культосвітніх закладів. Вже в 1944 році відновила роботу поліклініка. Медичні заклади міста одержали сучасну апаратуру, яку надіслали трудящі Російської Федерації. Робітники цукрового і машинобудівного заводів відремонтували свої клуби. Запрацювали школи.
Міська Рада депутатів трудящих розробила ряд заходів для поліпшення благоустрою міста. До 1952 року було завершено реконструкцію стадіону, обладнано міський парк, закладено нові сквери, піднято з руїн десятки житлових будинків, міські школи, відкрито курси медсестер.
Швидко розвивалась промисловість міста. На місці старого зруйнованого німецько-фашистськими загарбниками заводу було збудовано новий спиртовий завод, який видав першу продукцію 1950 року. За виробничі успіхи, досягнуті на честь 300-річчя возз'єднання України з Росією, Міністерство харчової промисловості УРСР присвоїло спиртовому заводу звання підприємства відмінної якості. Машинобудівний завод став заводом союзного значення. Він випускає найскладніші машини й обладнання для підприємств харчової промисловості. Машини з маркою Барського машинобудівного заводу тепер можна зустріти на багатьох підприємствах харчової індустрії СРСР і соціалістичних країн — Болгарії, Чехословаччини, Монголії, його продукція надсилається в Індію, Судан та інші країни. На початку 1965 року на заводі працювало майже 1,5 тис. робітників. В результаті реконструк-
