Трудящі Бара, користуючись усіма благами, які дала Радянська влада, ніколи не забували про те, що в країнах капіталу мільйони робітників і селяни живуть в умовах поневірянь та злиднів. Вони вносили свої заощадження у фонд допомоги страйкуючим робітникам капіталістичних країн, борцям за свободу, ув'язненим, революціонерам. 1939 року робітники і службовці машинобудівного, цукрового заводів та інших підприємств міста зібрали значні кошти на допомогу дітям і жінкам Іспанії[1].
У довоєнні роки значних успіхів Випуск трактористів у Барській МТС. 1935 р. досягнуто в галузі народної освіти. Вже в 1930/31 навчальному році всі діти шкільного віку вчилися. 1937 року в місті працювали середня й дві неповні середні школи, середня школа для дорослих. За досягнення у справі навчання й виховання дітей вчителеві середньої школи Г. М. Ярошенку одному з перших на Вінниччині присвоєно звання заслуженого вчителя Української РСР. Його було удостоєно високої нагороди — ордена Леніна. В 1941 році цього почесного звання, а також ордена Леніна було удостоєно П. А. Горбатого — українського радянського педагога, методиста в галузі математики.
Напад військ фашистської Німеччини тимчасово перервав дальший розвиток міста. 16 липня Бар окупували гітлерівці. Настали страшні дні кривавого режиму. Гітлерівці розстріляли в місті понад 6,5 тис. радянських громадян, 1200 вивезли на каторгу до Німеччини[2]. Для боротьби з фашистськими загарбниками в лютому 1942 року в місті створено підпільну організацію, в червні — підпільно-патріотичний комітет — штаб підпільної групи, до якого ввійшли бухгалтер маслозаводу Л. Л. Гуменний, С. І. Козловський, К. Ф. Шкарлет, а також керівник Ялтушківської групи інженер В. С. Банос (Москвін). Було призначено явки — в квартирах К. Горбатого, Є. Заболотної, в селі Шершнях — у вчителя В. Я. Короля[3], встановлено зв'язок з підпільниками сусідніх районів Кам'янець-Подільської області. На складі, де працював Я. Валентюк, знаходився радіоприймач штабу. Тут приймали зведення Рад інформбюро, а потім на цьому матеріалі випускали листівки, розповсюджували їх серед населення. Патріоти Я. М. Богданов, А. І. Хамзін, Р. 3. Якупов спалили залізничний міст біля станції Бар, влаштовували аварії на цукровому заводі, виводили з ладу машини й деталі на спиртовому заводі[4]. Підпільники збирали зброю, заготовляли продукти, медикаменти, а восени 1943 року багато барських патріотів влилося в партизанський загін М. Р. Соболева, який діяв у південних районах Кам’янець-Подільської області. Партизани громили поліцейські загони, німецькі обози, знищили фашистську варту на кінному заводі села Гуль, а коней роздали селянам.
Багато трудящих Бара билося на фронтах Великої Вітчизняної війни. За героїзм і мужність, виявлені в боротьбі з фашистськими окупантами, близько тисячі воїнів—жителів Бара — нагороджені орденами й медалями, а колишньому робітнику Барського цукрового заводу, старшині, парторгові артилерійської батареї М. В. Медведецькому посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Двома орденами Слави і орденом Червоної Зірки нагороджено кулеметника Григорія Грабов'яка.
