ховій виникає ще два колгоспи. їх очолили П. Г. Кибал та робітник з Москви — двадцятип'ятитисячна І. П. Чертов. Село стало повністю колективізованим. Артілі Шляхової обслуговувала Тернівська МТС.
Колгоспний лад забезпечив розквіт заможного й культурного життя. Колективні господарства Шляхової зміцнювались, зростала їх економіка, все вагомішим ставав трудодень. Шляхівські колгоспи ще в середині 30-х років були найбагатшими не тільки в Джулинському районі, але й у навколишніх — Бершадському, Гайсинському, Чечельницькому. Артіль ім. Політвідділу першою на Вінниччині стала господарством-мільйонером.
Зростали соціалістична свідомість селян, почуття високого громадського обов'язку, їх політична активність.
На Другий Всесоюзний з'їзд колгоспників-ударників у 1935 році вони обрали делегатом О. П. Сторожука. Під час перших виборів до Верховної Ради СРСР, Верховної Ради Української РСР та місцевих Рад депутатів трудящих в селі було створено дві виборчі дільниці. 90 агітаторів роз'яснювали виборцям Положення про вибори, розповідали про свого першого кандидата в депутати, одну з найкращих колгоспниць Катерину Кожушану. Їй виборці і віддали свої голоси на виборах у грудні 1937 року, обравши до Верховної Ради СРСР[1].
Вже в передвоєнні роки Шляхова славилася високою культурою землеробства, колгоспники старанно впроваджували у виробництво досягнення радянської науки, все нове, прогресивне, здобуте передовиками. Ще 1932 року в колгоспі ім. Політвідділу обладнали першу в районі хату-лабораторію для проведення дослідів вирощування різних сільськогосподарських культур. А в 1939 році вона стала справжньою науково-дослідною станцією. Завдяки цим заходам урожаї зернових культур і цукрових буряків в Шляховій були найвищі.
Колгоспна Шляхова першою в довоєнні часи представляла Поділля на Всесоюзній сільськогосподарській виставці у Москві. Головний комітет затвердив учасниками виставки всі колгоспи Шляхової, а також окремих колгоспників: бригадирів Г. Ф. Дудника, К. Г. Нікитчука, П. М. Худолія, Ф. Ю. Сторожука, П. А. Гуцола; свинарів — Д. Ю. Ільницького, М. М. Кондратюка, К. Л. Кибала, Й. Т. Буку. Колгоспи Шляхової були відзначені грамотами за зразкове ведення господарства, понад 40 передовиків нагороджено золотими й срібними медалями та різними цінними подарунками. Бригадир І. І. Куценко першим одержав високу урядову нагороду — орден «Знак Пошани»[2].
Напередодні Великої Вітчизняної війни діти трудівників села здобували знання у 3 школах. Був у селі піонерський клуб, хата-читальня, діяла кіноустановка. Шляхівчани відвідували дві бібліотеки, в яких налічувалося 1146 книг.
На перешкоді мирного життя став напад фашистської Німеччини на Радянську країну. 29 липня 1941 року гітлерівські війська окупували Шляхову. З початком Великої Вітчизняної війни в тодішньому Джулинському районі почали створюватися підпільні організації. Одна з них, що базувалася в селі Червоному, мала зв'язки з Шляховою. Її учасники розповсюджували листівки, в яких розповідалось про події на фронті, був заклик братися до зброї, саботувати заходи окупантів. Восени 1942 року народні месники з загону Максима Корнійчука, що діяв у районі, підпалили в Шляховій сільську управу. Згоріли списки молокоздавців і осіб, призначених до вивезення в Німеччину. В селі діяла також невелика місцева підпільна група. Учасники її допомагали партизанам харчами, медикаментами, розклеювали листівки.
12 березня 1944 року село стало назавжди вільним. За ратні подвиги понад 900 шляхівчан були нагороджені бойовими орденами і медалями. З війни не повернувся 251 житель Шляхової. За час окупації село зазнало збитків. Було зруйно-
